Прокинулася я з жахливим головним болем, що пульсував у скронях. Навіть по мовчазному погляду Марка, мого вірного помічника, читався мій розбитий стан, хоча він не вимовив ні слова. Я дивилася на нього і раптом зловила себе на думці: як він, будучи моєю першою жертвою, міг так спокійно дивитися на всіх моїх наступних коханців і при цьому взагалі не звертати на мене уваги як на жінку? Ми більше ніколи не кохалися після того разу, але він залишався вірним мені, як відданий пес.

— Белло Олександрівно, кепсько виглядаєте, — промовив він, простягаючи мені склянку води з лимоном і шипучу таблетку.