Всім привіт!

За три дні епілог і після цього ціна книги збільшиться. Тож, в вас ще є можливість придбати книгу за ціною передплати.

Новий розділ вже на сайті.

- Розділіться! Шукайте їх! Вони десь тут. Далеко втекти не могли. - прикриваю очі і подумки молюсь щоб нас не знайшли. Раптом знов почулись постріли. Присідаю і прикриваю переляканій дитині вушка. Мабуть ці бандити передумали залишати нас живими. Постріли ставали все ближчими і було схоже на перестрілку.
- Аміно! Софіє! - почули голос Данила. Божечки! Невже він знайшов нас?
- Ми тут. - хотіла крикнути, та з горла вирвався якийсь жалюгідний шепіт разом зі схлипом. Але він почув мене. Бо вже за мить ми обидві були в теплих міцних обіймах.
- Ну слава Богу! Дівчатка мої. Живі. - притискає нас до себе і я відчуваю що його тіло трохи тремтить. Данило цілує доньку, потім мене. - Я так злякався за вас.
- Мені було дуже страшно, татку. - схлипує Софія. - Знаю, моя рідна. Моя хороша дівчинка. Та вже все добре. Я більше нікому ніколи не дозволю забрати тебе в мене. - притуляється губами до маленького лобика. - Не плач, моє золото. - потім коротко цілує мене в губи. - Ти як Аміно? Йти можеш? - киваю.
- Я кохаю тебе, Даниле. - не знаю чому вирішила сказати це саме зараз... ці слова просто вирвались, коли я нарешті відчула себе в безпеці.
- Я теж кохаю тебе, Аміно. - витирає мої сльози, цілує в губи і нарешті посміхається. - Та давай про це поговоримо вдома. Нам є про що поговорити. - посміхаюсь і киваю. В мене теж є що йому сказати.

І в цей момент лунає ще один постріл, який примушує здригнутись і заплющити очі. Данило міцно обійняв нас і я завмерла в його руках.

- Бережи мою принцесу, Аміно. - почула біля самого вуха.

- Що? - дивлюсь на нього і не розумію що він говорить. Потім ще один постріл і мій коханий падає на сиру землю.

ГАРНОГО МИРНОГО ДНЯ!