Привіт всім! Новий розділ "Прокляття бабія" вже на сайті. Завітайте до легкого ромкому без сильних страждань й трохи гумору....

— Так! А щодо Маї... — Оля відкашлюється. — Вона... у неї термінова інвентаризація в підсобці! На три дні. І взагалі, вона казала, що найближчі пару тижнів буде дуже зайнята. Вона попросила переказати, що в неї немає часу на каву.

Настає важка, тиснуча тиша. Я сиджу під стійкою, боячись навіть дихати, і відчуваю себе найдурнішою дівчиною в усій Одесі.

Я чую, як Кирило важко зітхає.

— Розумію, — спокійно каже він. — Ну що ж... Передайте вашій «дуже зайнятій» Маї, що ховатися за коробками з підгузками — це не найкращий спосіб партизанського опору. І її кросівки чудово видно з-під касової стійки.

Мій мозок вибухає. Я опускаю погляд донизу й із жахом бачу, що мої яскраво-рожеві кросівки справді стирчать із-під низу стійки прямо перед його ногами!

Одеса, провали мене крізь землю! Прошу тебе!

— Передайте їй також, — продовжує Кирило, і в його голосі виразно чути глузливі нотки, — що якщо вона думає, ніби зламаний телефон і купа коробок врятують її від нашого побачення, то вона дуже сильно недооцінює моє терпіння. Я все одно дізнаюся, в чому справа.

Він робить паузу, а потім додає м'якше:

— На все добре, Олю. Бережіть вату...