Скільки разів ми поспішали з батьківського порогу, перебираючи в голові дедлайни, міські списки справ і боячись спізнитися на свій автобус? І скільки разів у цей момент нам у руки простягали щось важелезне, дбайливо загорнуте в старий вицвілий рушник...

У збірці «Нариси життя» зявилась нова історія — «Банка солоних огірків».

Це нарис про речі, сенс яких відкривається нам лише з роками. Про те, як у студентстві трилітровий бутель здається просто смачним скарбом для гуртожитку, у дорослому бігу — зайвим вантажем поруч із ноутбуком та павербанком, і лише згодом — естафетою тихої материнської любові.

«Є особлива мова, якою говорять матері. Коли вони соромляться чи не вміють сказати "я люблю тебе", вони вимовляють це зовсім іншими словами: "Візьми огірочків", "Я тут варення зварила", "Поклала тобі баночку соусу"...»

Запрошую вас зануритися в цю теплу й трохи ностальгійну атмосферу.

Ваша, Nata Tana.