Маленький шматочок із нового розділу книги Мачуха для рідної доньки, який ви зможете прочитати вже  через декілька годин.. Буду дуже рада  прочитати ваші враження від розділу, адже вони найкращий мотиватор для написання❤️

Михайло зовсім не слухав доповідь секретарки, яка нагадувала про дуже важливу зустріч, призначену на другу годину дня. Чоловік стояв коло вікна, намагаючись не пропустити, коли повернеться Андрій..

Він  знав про сьогоднішню зустріч Андрія з Софією і тепер хвилювався, аби Андрій не накоїв дурниць. Відпустивши дівчину, Михайло  зробив декілька кроків, занурившись у свої думки, коли почув, як відчинилися вхідні двері.

— Нарешті, — промовив Михайло, повертаючись. — Я вже почав хвилюватися, що ти її там усе ж таки вирішив вбити…

Він замовк, ошалешено дивлячись на Соломію, яка стояла в дверях і, здивовано вигнувши брови, дивилася на дядька.

— Солю, а ти що тут робиш? — намагаючись повернути самовладання, поцікавився чоловік.

— На роботу прийшла, — дівчина сіла на диванчик, поклавши поруч сумочку та піджак. — Мені цікаво, що у вас тут відбувається? Де тато?

— Так, — Михайло відвів погляд, роздумуючи, що відповісти, щоб звучало більш переконливо. — На ділову зустріч поїхав.

— А-а, — протягнула вона, не дуже вірячи в почуте. Те, як дядько ховав очі, говорило про те, що він бреше. — То це ділового партнера він може вбити?

Михайло почухав потилицю, проклинаючи своє невміння тримати язика за зубами. Спасіння з’явилося саме собою. Тримаючи в руках піджак, поріг кабінету переступив Андрій. Він досі не міг прийти до тями після тієї зустрічі в кафе, відчуваючи на собі погляд зелених очей.

І не відразу помітив доньку, яка сиділа на дивані, з цікавістю на нього дивлячись.

— Партнер, сподіваюся, живий? — невимушено поцікавилася Соля, схиливши голову на бік і хитро прищуривши очі.

— Що? — відразу не зрозумів Андрій, переводячи погляд з доньки на Михайла, який безпорадно розвів руками, мов: «Вибач, друже». — Про що ти говориш? І що ти взагалі тут робиш? — він сів за стіл. — Ти мала бути в селі.