​— Здоров'я міцне, мабуть... Хоча тоді мені й справді було до біса погано, чесно кажучи, — виправдовувався він.

​     Ми мовчки стояли кілька довгих хвилин, відчуваючи, як густе повітря кабінету наелектризувалося до межі.

​— Сигару? — кинув я Євгену. — Забудь про цю справу. Забудь усе, що ти тут бачив і чув.

     Я рішуче загасив тліючу сигару об важку металеву срібну попільничку. У його розширених очах чітко читалося гірке розчарування і навіть, як мені на мить здалося, небезпечні краплі прихованої злості. Коли за хвилину за ним важко зачинилися двері, мене пройняло неприємне, холодне відчуття в шлунку. Він ліз явно не у свою справу, і це починало мене дратувати.