Я ледь всівся і поліз в один з схронів, якими ця кімната повнилася. Спеціально екранованих, так що ні татко, ні його люди не знайшли. Я витяг ніж. І замилувався його приємним блиском.

 Я крилами доламав грати, щоб випхнутись з цими одороблами назовні і виліз у вікно, через яке до мене прокралася руда нахаба. Опинився в саду. За спиною розгорнулися крила, я перевів погляд на істинний і побачив слід, який лишила хвостата здобич. Облизнув вуста, кутик рота піднявся вверх. Крила зробили пробний змах, ще і ще ривок. З-під них виривались сильні пориви вітру, які зносили все що було поряд: залишали сліди на бруківці, виривали газон, зрізали квіти та кущі, як серп. Але тут я почув важкі кроки і скоро з’явилася озброєна охорона маєтку. Бля…ні що так не стимулює випорхувати з гніздечка, як свист куль біля скроні, одна куля навіть влупилася по рогу, але відлетіла, та відчуття були наче отримав щегля від важкої руки брата. Я мотнув головою.

 Від крил кулі відлітали, вони зробили взмах, ще і нарешті… тіло отримало імпульс для старту, в обличчя вдарив сильний порив вітру, який тріпав волося.  Я відчув, як м’язи грудей і спини закам’яніли. Я зрізав пару кущів, поки набирав плавно висоту. Я піднявся верх, але кинувши погляд вниз і прикинув високу, ледь сердечний напад не отримав. Бо було страшно впасти, із-за чого я трохи не вписався в дерево і крило зрізало гілку, яка з гуркотом рухнула на таткову улюблену машину.

☽ ☽◍☾︎ ☽☾︎ ☽◍☾︎ ☽◍☾︎ ☽ ☽◍☾︎ ☽☾︎ ☽◍☾︎ ☽◍☾︎ ☽ ☽◍☾︎ ☽☾︎ ☽◍☾︎ ☽◍☾︎

Посиланна на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512