Квітка врятувала від прокляття Даромира. Тепер в ньому більше немає темної магії.

Спочатку це було лише дивне напруження, наче темна магія прокинулася від дотику й зрозуміла, що їй загрожує небезпека. Потім з’явився біль. Здавалося, прокляття вчепилося в мене всією своєю силою й не хотіло відпускати. Мені здавалося, ніби прокляття виривали разом зі шкірою. Я стиснув зуби, намагаючись не видати жодного звуку, але дихання все одно стало важким і уривчастим. Піт виступив на лобі, скотився по скронях, потім почав стікати по спині, просочуючи майку. М’язи мимоволі напружилися, пальці вчепилися в край дивана, а перед очима все плило від болю.

І пройшла разом з дідусем крізь ритуал, який приховує її магію від сторонніх. Тепер вона вільна і жоден темний відьмак не чіпатиме її.

І разом з Даромиром Квітослава зможе тепер прожити довге і щасливе життя. Не без пригод, звісно, але тепер вона у безпеці.

Ближче до ночі всі почали розходитися по домівках. Попрощавшись з рідними, ми з Даромиром вийшли в сад. Ми сіли на лавку під квітучою вишнею і якийсь час просто мовчали. Даромир задумливо дивився на місяць, що світив високо над нами.

— Дивно сидіти вночі надворі і не відчувати темряву всередині.

Я усміхнулася, притулившись до його плеча.

— Ти звикнеш. До мене ж звик.

Він тихо засміявся. Мені раптом страшенно захотілося спробувати створити світлову кулю. Я зосередилася, відчула магію всередині себе й дозволила їй вийти назовні. Над моєю долонею миттєво виникла світлова куля, м’яко освітлюючи нашу лавку.

— А от до того, що ти мене дивуєш я ніколи, мабуть, не звикну, — Даромир усміхнувся, дивлячись на мою магію. — Коли ти встигла навчитися?

Я знизала плечима, розглядаючи світло, яке сяяло над моєю долонею.

— Не знаю. Просто дуже захотілося освітити цей вечір. Мабуть, треба сильно бажати і ще сильніше вірити в себе, — я підкинула кулю на долоні і вона згасла. — А ти що не вірив в мене?

Даромир обійняв мене, притягуючи ближче до себе.

— Завжди вірив. Ти найкраща, Квітко!

— Ти теж нічого.

Ми обоє розсміялися, а потім надовго замовкли, залишившись сидіти в обіймах під квітучою вишнею. Над нами тихо кружляли пелюстки, місячне світло заливало сад, а в небі мерехтіли зорі. Я дивилася на них і відчувала, що попереду на нас чекають захопливі пригоди і щасливе життя. Разом.

Дякую всім, хто читав мою історію!❤️ Хто ще не читав — запрошую!❤️

Читати: "Квітка для проклятого" 

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨Інстаграм

✨ТікТок