Спадкоємиця крізь час

Міра просто їхала автобусом до Ворохти.

За вікном — Карпати, поруч дрімає мама, попереду — спадок, старий віадук і ще одна купа запитань, на які ніхто не поспішає давати відповіді.

Здавалося б, саме час трохи відволіктися. Вона дістала планшет, взяла стилус і вирішила помалювати.

Тільки замість карпатського пейзажу рука сама почала виводити зовсім інше зображення…

«Пальці самі почали наносити штрихи на цифрове полотно. Але замість карпатських гір я почала несвідомо, у якомусь трансі, малювати те, що спалахнуло в моїй голові під час дотику до білого пішака:

Ніч. Старовинний дубовий стіл. Важка шахівниця. І довгопала чоловіча рука з вишуканим срібним перстнем, на якому чітко виділявся родинний гематит».

 

Як тільки я поставила останній відблиск на гематиті, Зурка всередині мене буквально закричала від шоку:

«Зупинися, Міро! Господи святий… я знаю цей перстень!»

— Де ти його бачила?! Чий він?! — вголос прошепотіла я, спираючи стилус.

Запрошую до нового розділу
Читати книгу спочатку *** ТУТ ***

Мене можна знайти у таких мережах: