Вітаю!

Роман "Тато для Матвійка" — оновлено! 

✨✨✨

Тремтячими пальцями торкаюся холодного металу замка. Дрижаки такі, що ключ прокручується лише з другої спроби. Клацання замка лунає мов постріл. Я повільно на себе потягую двері, роблячи крок назад. І ще мрійливо сподіваюся, що за дверима хтось, хоч хтось знайомий... Гафія Федорівна, наприклад. Яка прийшла переконатися, що у нас все добре.

Але реальність вибиває землю з-під ніг.

На порозі, освітленому тьмяним світлом під’їзної лампочки, стоять двоє кремезних чоловіків у формі правоохоронців. Їхні обличчя суворі, погляди напружені. Екіпіровка поліцейських миттєво заганяє мене в заціпеніння. Серце провалюється у темну прірву, а в очах на секунду темніє.

— Доброго вечора. Капітан Марченко, патрульна поліція, — карбує той, що стоїть трохи попереду, і нервово торкається кашкета. — Ви громадянка Оріяна Вовчко?

— Так... Я, — ледь видавлюю з себе голос, який звучить наче чужий, наляканий та зірваний.

На мить повисає пауза, чоловіки у формі переглядаються між собою, і один з них заявляє:

— Нам надійшла заява від мешканців будинку щодо порушення правил проживання та утримання неповнолітніх. Заявниця вказує на недбале ставлення до дитини, регулярний шум у пізній час, а також вашу аморальну поведінку. Крім того, за нашою інформацією, ви не є офіційною матір’ю хлопчика, який проживає з вами, і не маєте жодних законних підстав та документів на його утримання...

Продовження тут.

♥️♥️♥️