Вони справді підготувалися.

Жодного металу.

Луки. Дерев’яні палиці. Списи. Мотузки.

Хтось дуже добре знав, кого саме вони збиралися ловити.

Але, схоже, знав не все.

— Вони що…

Такао відступив до воза.

— Не дали металу.

— Чому?

Один із нападників крикнув:

— Світловолосого живим!

Морс повільно повернувся до Айзека.

— А.

Айзек дивився на дерев’яні палиці.

На луки.

На бамбук навколо.

Потім не втримався.

Засміявся.

— Що? — запитав Морс.

Айзек кивнув на зброю.

— Вони думають, що Перстень керує металом.

Морс глянув на найближчу дерев’яну палицю.

Потім на Айзека.

— А він не керує металом?

— Не тільки.

— О.

Морс відійшов на крок убік.

— Тепер мені трохи шкода їх.

А коли через кілька секунд одна з дерев’яних палиць перестала поводитися так, як мала б…

— Земля теж? — запитав Морс.

— Так.

— Щось іще?

— Камінь.

— Прекрасно.

Морс пригнувся, пропускаючи над головою дерев’яний спис.

— Наступного разу нехай приходять голими.

Айзек перехопив погляд нападника.

— Не допоможе.

Морс завмер на пів секунди.

— Це прозвучало трохи моторошно.

— Але практично.

І ось тут засідка, яку хтось дуже старанно продумував, почала розвалюватися зовсім не за планом.

Бо одна справа — знати, що в людини є небезпечний артефакт.

І зовсім інша — правильно зрозуміти, що саме він робить.

— Володимир Морвейн