— Кирило геть з глузду зʼїхав. Він прийшов на тренування пʼяний, — сичить Ілля, як тільки ми виходимо в коридор. Посмішка з мого лиця спадає і я міцно стискаю кулаки, готовий вбити цього недоумка з хвилини на хвилину.

— Тренер вже в курсі? — Ми пришвидшуємо крок, пробиваючись крізь натовп вболівальників. Декілька хлопців у футболках суперника показують нам язика.

— Сергійович ще в дорозі, а Федечко обматюкав нас і пішов курити на вулицю. — Ми заходимо у роздягалку і перше, що мене зустрічає — це різкий запах горілки, а друге — самовдоволена посмішка Кирила, який намагається залізти на стіл. Хлопці дивляться на нього, як на дику мавпу, яка щойно втекла з цирку.

— Що ти робиш? Злазь звідти! — Я шарпаю його за ногу. Стримуюся лише тому, що ми не можемо залишитися без захисника у першій пʼятірці.

— А ось і капітан зʼявився. — Цей пішак виструнчується і запихає до рота свисток тренера. Нам всім колективно закладає вуха. Втім, покидьок добивається свого — тепер вся увага належить лише Кирилу. — У мене є для вас невеличке оголошення, друзі. Щодо нашого дорогенького Котика і його Киці. Няу! — Я не встигаю натовкти йому пику. Просто тому, що Ілля виявляється спритнішим за мене. Він вистрибує на стіл і бʼє кулаками Кирила по голові та животі. Той корчиться від болю й у цей момент дерево не витримує. Стіл ламається і хлопці вдвох падають на землю.

— Ілле, залиш його! — Кричу я, але результату 0. Він продовжує завдавати удари. Його погляд стає мутним та диким і я розумію, що ми на порозі страшенної катастрофи.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.