Дуже багато всього відбувається, бо історія наближається до фіналу. Залишилось всього 3 розділи.

Після знайомства з бабусею Квітослави Даромир привів її знайомитися зі своєю родиною. І дідусь поводиться дещо дивно.

Дід повернувся до будинку, а ми ще залишилися в саду. Коли двері за ним зачинилися, Квітослава тихо сказала:

— Це дивно.

Я подивився на неї.

— Що саме? — уточнив я, бо був не певен, що ми зараз думаємо про одне й те ж саме.

— Твій дідусь знав мого дідуся. Досить добре знав. Але про бабусю чув лише з його розповідей. І при цьому вони навіть не познайомилися.

Я на мить замислився, а потім кивнув.

— Так. Дивно. Мені здається, що він щось від нас приховує. Але не намагайся розпитувати. Дід цього не любить. Якщо не захоче розповідати — вигадає купу правдоподібних історій.

Але і бабуся Квітки теж підозріло поводилася. Квітослава за нею прослідкувала і...

Я опинилася на тихій галявині, якої до цього там не було. Попереду стояла невеличка хатинка з садом і лавкою посеред нього. І на цій лавці сидів чоловік. Я побачила його обличчя — і світ навколо ніби перестав існувати. Я впізнала його по старим фотографіям, хоч на них він ще був молодим. Проте навіть з роками риси його обличчя залишились впізнаваними, адже я стільки разів роздивлялася ті фотографії. Переді мною сидів мій дідусь Волибор. Той, що помер ще до мого народження. Але тепер я бачила його живим.

Дідусь Квітки виявився живим, як ви бачите. І вона влаштувала йому допит, чому ж він все приховував.

— Чому? — коротко запитала я.

Бабуся важко зітхнула й опустила погляд.

— Інакше б твого дідуся вбили по-справжньому.

Дідусь кивнув, ставлячи чарку на стіл.

— Або ще гірше — нашкодили сім’ї. Я хотів захистити вас всіх.

Я відчула, як образа знову піднімається в мені, цього разу змішана з болем за те, що сталося з моїми батьками.

— Але ж не вийшло! Тато теж загинув. І маму з собою забрав.

Дідусь на мить опустив очі, і його обличчя стало серйозним.

— На жаль. Але він не мав лізти в магію. Тоді б вижив. І ти не мала. Наш дар — справжнє прокляття. Він небезпечний, адже таких, як ми, хочуть мати за союзників всілякі поганці.

А Даромир тим часом страждав від тривоги за Квітку, бо в неї не працював телефон.

Вдома стало ще гірше. Без Квітослави тут було якось порожньо, хоч вона і не жила зі мною, лише кілька разів ночувала. Я ходив із кімнати в кімнату, сідав на диван, через кілька хвилин знову підводився, підходив до вікна й дивився на вулицю. Потім знову брав телефон. Дзвонив. Слухав короткий сигнал вимкненого телефону й скидав виклик.

Я не міг сидіти спокійно. Не міг читати, не міг дивитися телевізор, не міг навіть нормально думати. У голові крутилася лише одна думка: я мав бути поруч з Квітославою. Я знав, наскільки небезпечними можуть бути ті, хто полював на неї. Знав, що Квітка ще недостатньо добре володіла своєю магією, щоб протистояти сильному відьмаку. І тепер вона зникла. Я стиснув телефон у руці й заплющив очі.

— Тільки будь жива, Квіточко, — прошепотів я в порожню кімнату. — Будь ласка.

І сьогоднішній розділ завершився не дуже добре для Квітки і Даромира...

Чужа сила була надто потужною, а мої думки розсипалися. Я намагалася втримати її, відчула, як вона вислизає, і в останню мить зуміла лише трохи змінити напрямок. Куля пройшла повз мене, але зачепила Даромира. Він відлетів убік і впав на землю.

— Даре!

Я кинулася до нього, але бородань уже наближався до мене.

— Не дуже добре в тебе виходить, крихітко.

Я відступила на крок, але бородань уже атакував. Енергетична куля миттєво виникла в його долоні й зірвалася в мій бік. Я не встигла нічого зробити. Удар припав просто в груди, і мене обпекло болем так сильно, що я навіть не змогла скрикнути. Ноги підкосилися, перед очима все поплило і мене накрила темрява.

Читати: "Квітка для проклятого" 

Також нагадую про мою новинку "Спадкоємці Безодні" . Хто ще не читав — запрошую!❤️

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨Інстаграм

✨ТікТок