Цю книгу я взяла на марафоні читання від Ульяни й, чесно кажучи, спочатку мене зацікавив сам опис. Бразилія 1970-х років, диктатура, політичні репресії, капітан політичної поліції та дівчина, яка щойно повернулася з Європи й опиняється в зовсім іншій реальності. Звучить як історія, у якій точно не варто чекати легкої та безтурботної романтики.

Я прочитала всі розділи, які наразі є, і тепер сиджу й чекаю продовження, бо стало цікаво, куди автор приведе цю історію далі.

Найперше, що хочу відзначити, — атмосферу. Мені дуже сподобалося, як авторка передає Бразилію 1970-х. Це не просто декорація, яку поставили десь на задньому плані й сказали: «події відбуваються в Бразилії». Вона відчувається в самому тексті. Описи, місцеві слова та сленг, побутові деталі — усе це поступово створює відчуття, ніби ти сама опинилася в тому місці й часі.

А ще цьому дуже допомагають візуали, які є в кожному розділі. Для мене це великий плюс, тому що вони не виглядають зайвими прикрасами. Навпаки — доповнюють атмосферу й допомагають краще уявити персонажів, місця та загальний настрій історії.

Окремо хочеться сказати про саму тему. Диктатура, політичні репресії, страх сказати зайве слово, коли навіть власна думка може бути сприйнята як загроза державі, революційні настрої — усе це робить історію досить напруженою навіть у тих моментах, де безпосередньо нічого страшного не відбувається.

І тут дуже добре працюють сцени допитів.

Книга буквально починається з катувань, а пізніше є ще одна досить жорстка сцена допиту жінки. Авторка не намагається зробити насильство красивим чи романтизованим — навпаки, воно неприємне й важке. Але в контексті цієї історії мені така подача здалася доречною. Особливо з огляду на те, ким є Раул і яку роль він виконує в системі. Його холодність під час допитів якраз добре показує, наскільки страшною може бути людина, яка просто виконує свою роботу й уже перестала бачити за нею живих людей.

Ана Лорена теж зацікавила мене як героїня. Спочатку вона справляє враження дуже стриманої, вихованої дівчини з заможного середовища, яка звикла контролювати свої емоції й не демонструвати їх малознайомим людям. І саме тому мені цікаво спостерігати за її знайомством із Терезіньєю.

Терезінья, навпаки, здалася мені значно вільнішою, емоційнішою та відкритішою. Вони ніби дві протилежності, і через їхнє спілкування Ана поступово починає відкриватися з іншого боку. Мені взагалі цікаво, як саме ця дружба буде розвиватися далі.

Щодо Рауля, то тут у мене поки більше запитань, ніж відповідей. Він здається холодним, стриманим чоловіком, який звик виконувати свою роботу й не особливо замислюватися про моральний бік того, що робить. При цьому він значно старший за Ану, і між ними поки що я не відчула якоїсь прямої романтичної хімії.

Їхні взаємодії поки дуже поступові.

Спочатку була та кумедна сцена, коли Ана спостерігала з балкона, як на Рауля впала дощова вода з дерев, і тихенько посміялася, а він, здається, навіть не помітив її. Потім вони вже безпосередньо перетнулися під час отримання посвідки благонадійності, де Раул ставив їй досить підступні запитання. Вони сперечалися, але до якоїсь особливої романтичної напруги справа поки не дійшла.

І, якщо чесно, мені навіть подобається, що авторка не поспішає. На цьому етапі мені цікавіше спочатку зрозуміти, ким насправді є ці люди, ніж одразу отримати бурхливий роман.

Особливо це стосується Рауля. Після деяких сцен із ним у мене залишилося бажання дізнатися більше про його минуле. Що зробило його таким? Як він прийшов до цієї роботи? Чи завжди він був таким холодним, чи колись був зовсім іншою людиною? Думаю, його минуле може багато чого пояснити.

При цьому любовна лінія поки взагалі не обмежується лише Раулем.

В останніх доступних розділах Терезінья приводить Ану до квартири, де збираються молоді студенти, письменники та музиканти. Там Ана трохи випиває вина, слухає імпровізований вірш Едуардо, а потім між ними відбувається поцілунок. І тепер мені теж цікаво, що буде з цією лінією далі. Чи це просто момент, який допоможе Ані краще пізнати себе й нове для неї середовище, чи Едуардо ще відіграє якусь роль у сюжеті.

Загалом мені сподобалося, що історія не намагається відразу розкласти все по поличках. Зараз багато чого залишається незрозумілим, але саме це й змушує чекати наступних розділів.

Із мінусів мені, по суті, нічого виділити. Читала я цю книгу трохи довше, ніж хотілося б, але це абсолютно не через те, що вона була нудною — просто не завжди вистачало вільного часу. Сам текст читається легко, а атмосфера, навпаки, затягує дедалі глибше.

Книга має дуже хороший потенціал. Тут цікава історична основа, сильна атмосфера, непроста політична тема, персонажі, яких ще хочеться розгадувати, і любовна лінія, яка тільки починає формуватися.

Тому я точно буду стежити за продовженням.Особливо цікаво, як далі розвиватиметься історія Ани та Рауля і до чого приведуть їхні поступові зустрічі в цій історії.

А поки — рекомендую тим, хто любить темні історичні сюжети, політичні інтриги, атмосферні сетинги й неоднозначних персонажів. Тут точно є за що зачепитися. ❤️

Посилання на книгу: Наша отрута читати книгу онлайн на Букнет