Якщо зовсім просто — Драміона моя пристрасть. ?

Мене завжди неймовірно захоплювала саме ця пара. Драко й Герміона настільки різні, що історії про них можуть мати сотні варіантів розвитку. У них є минуле, конфлікт, образи, протилежні характери й погляди, а тому мені особливо цікаво уявляти, якими вони могли б стати вже дорослими.

Я люблю Драміону не за просте й красиве кохання. Навпаки — мене захоплює шлях до нього.

Від неприязні — до вимушеної довіри.
Від суперечок — до розуміння.
Від «Мелфой» і «Ґрейнджер» — до моменту, коли власні імена раптом починають звучати зовсім інакше.

Саме тому мені не хотілося писати історію, де Драко й Герміона просто зустрілися через багато років і одразу зрозуміли, що закохані.

Хотілося поставити їх у ситуацію, якої не обирав жоден із них.

Так у моїй голові народилося одне божевільне запитання:

А що, як Герміона дізнається, що вагітна від Драко Мелфоя, хоча між ними ніколи нічого не було?

І все. На цьому я пропала. ?

Одне запитання перетворилося на цілий сюжет. З’явилися стара магія, родинні таємниці, небезпечні угоди, розслідування, спадкоємиця, якої не мало бути, і почуття, яких теж ніхто не планував.

Але в центрі цієї історії для мене все одно залишається Драміона.

Їхні колючі діалоги. Їхнє небажання поступатися одне одному. Перші випадкові прояви турботи. Ревнощі, які ще ніхто не хоче називати ревнощами. Погляди, що затримуються трохи довше, ніж потрібно. І поступове усвідомлення того, що людина, яку ти колись не міг терпіти, стала тією, заради якої ти готовий порушити всі правила.

Мабуть, саме так і народився «Спадкоємець, якого не мало бути» — із моєї пристрасті до Драміони та бажання написати для них власну історію.

І я дуже хочу дізнатися: а за що ви любите Драміону? ?


Kostericka