Аля підбадьорливо всміхнулася та змовницьки промовила:

— Ти ж розумієш, що я тепер не залишу тебе в спокої, поки до тебе не повернеться нормальний настрій? 

Я схилила набік голову, глянувши на подругу спідлоба.

— Не впевнена, що хочу йти кудись ще, — мій настрій справді тепер був приблизно на рівні дна. 

Перший азарт після закриття сесії дещо влягся, а новина про скасований дзвінок з Даміром впала на серце важким каменем. Для мене наші вечірні розмови були своєрідним ритуалом, окремим «місцем» для нас двох. Хай і не наживо, але принаймні ми завжди мали це, і воно давало хоч якесь відчуття присутності та стабільності. А тут вже друга пропущена розмова за тиждень.

— А не треба нікуди йти, — підморгнула подруга. — Усе вже є тут!

— О-о, ні! — я зрозуміла до чого вона хилить. — Ні, Алю, я не хочу!

— Я знаю, що хочеш, — подруга хитро примружилася та підвелася з-за столу, простягуючи мені руку. — Ходімо, Ась. Сміливіше!

Важко зітхнувши, я повагалася кілька секунд, та зрештою вклала свою долоню в її та встала.

— Ось це вже краще! — задоволено вигукнула Аля. — Знаю я тебе: завжди спочатку опираєшся, а потім тебе за вуха не відтягнеш!

В процесі дівчата так втягнулися, що й підтанцьовувати почали. Ось, що значить: випустили емоції. А ви любите співати?

Читати про пригоди Асі тут