Зі старого - але напрочуд вічноактуального в книзі  "Замітки псевдодуховного графомана."

   Що поганого в бажанні отримати статус відомого письменника, успішного блогера чи визнаного лідера думок? Які підводні камені?

 Паразитарна природа такого бажання бути тим, ким ти не є не має власного онтологічного джерела світла. Вона живе коштом психічного харчування («лайків», захоплення, визнання) від інших істот. 

  Людина  перетворюється на «енергетичного вампіра»: їй постійно потрібне підтвердження її винятковості ззовні. Якщо публіка перестає аплодувати, у такої людини починається справжня метафізична «ломка» — її світ руйнується. 

  Цинізм ІЛЮЗІЇ в тому, що навіть якщо ти будеш абсолютно бездоганним, ідеальним творцем і стовідсотково "клієнтоорієнтованим" , це не гарантує взаємності та вдячності.

Навіть якщо ти ангел, все одно знайдеться той, кому не подобається шелест твоїх крил.

   Матеріальний світ спише тебе з рахунків не тому, що ти поганий, а тому, що в нього змінилися пріоритети. Спроба стати «ідеальним »у сучасному світі — це шлях в нікуди, бо критерії оцінки тут змінюються щохвилини під впливом часу та алгоритмів