Про бажання стати успішним.

  В одній зі сцен  "Devon Ke Dev Mahadev" Шива говорить приблизно такі слова (з моїми вставленими п'ять копійок):

  ''" Кожна душа прагне лише щастя. Вищого блаженства, а не просто на щастя.

    Але ми ПОМИЛКОВО ставимо за мету життя накопичення предметів, ролей та статусів, які, як ми думаємо, допоможуть нам почуватися щасливими, а не ШУКАЄМО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ.
  
 Предмети та статуси, які ми накопичуємо, думаючи, що вони є джерелом щастя, не вічні. Ті люди, які не відмовляються від бажання мати ПОНАД МІРУ, навіть після того, як дізналися правду, завжди живуть у страху втратити все. А люди, які навіть не знають цієї істини, живуть дарма.""

  В чому ж проблема цього бажання?  Ніби ж нічого такого поганого в цьому немає?
 
  Що поганого в тому, щоб бажати отримати статус відомого письменника, успішного блогера чи визнаного лідера думок?

 Паразитарна природа такого бажання бути тим, ким ти не є не має власного онтологічного джерела світла. Вона живе коштом психічного харчування («лайків», захоплення, визнання) від інших істот. 

  Людина  перетворюється на «енергетичного вампіра»: їй постійно потрібне підтвердження її винятковості ззовні. Якщо публіка перестає аплодувати, у такої людини починається справжня метафізична «ломка» — її світ руйнується. 

  Цинізм ІЛЮЗІЇ в тому, що навіть якщо ти будеш абсолютно бездоганним, ідеальним творцем і стовідсотково "клієнтоорієнтованим" , це не гарантує взаємності та вдячності.

Навіть якщо ти ангел, все одно знайдеться той, кому не подобається шелест твоїх крил.

   Матеріальний світ спише тебе з рахунків не тому, що ти поганий, а тому, що в нього змінилися пріоритети. Спроба стати «ідеальним »у сучасному світі — це шлях в нікуди, бо критерії оцінки тут змінюються щохвилини під впливом часу та алгоритмів
 
 Тому єдина безпрограшна стратегія - залишатися собою, робити те, що повинен і те, що любиш, не чекаючи від навколишніх, те що вони вас оцінять достойно. Адже вони не оцінять. 
   Скажуть: Не допрацював. Міг би й краще. І взагалі все не так. 

 Ну принаймні так сказали Шиві.)  І Христу. Про Будду нічого не скажу. Але думаю до нього теж були претензії.  

 Так що, як казав мій тренер:  Роби, що повинен, і хай буде, те що буде..