Оновлення кожного вівторка, четверга, суботи - о 20:00 — романтичної комедії «(Не)бездоганне співжиття»! 

Глава 10. Сцена 1.

...А посередині цієї мовчазної мізансцени поважно вмостився Персик. Він обгорнув пухнасті лапи хвостом і, очевидно, насолоджувався ситуацією. Здавалося, ще трохи і він попросить попкорн.

Максим повільно перевів погляд із Марти на Вероніку. Потім назад.

- Проходьте, — спокійно мовив він, ступивши півкроку вбік і звільняючи прохід.

Марта навіть кліпнула. «Проходьте?» — пролунало в її голові.

Вона очікувала чого завгодно. Принаймні легкого замішання на його застібнутому на всі ґудзики обличчі. Запитання. Короткого пояснення. Можливо, хоча б того самого німого виразу обличчя, який з'являється у нормальних людей, коли вони відкривають двері й виявляють на порозі двох жінок, одна з яких щойно мало не влаштувала допит іншій прямо в ліфті.

Але Максим Северин залишався абсолютним, непохитним монолітом. Настільки спокійним, що це починало викликати дратівливе бажання чимось у нього кинути.

Марта переступила поріг. Вероніка пройшла слідом, гучно цокаючи шпильками по світлому мармуру.

Максим м'яким, відпрацьованим рухом прийняв пальто з рук Вероніки й повісив його на плечики. Потім так само допоміг зняти куртку Марті.

- Дякую, — автоматично буркнула вона.

- Будь ласка, — відповів він і жоден м'яз на його обличчі навіть не сіпнувся.

«Як? — Марта краєм ока спостерігала за його чіткими, розміреними рухами. — Як він це робить?»

Здавалося, якби в його пентхаусі раптом одночасно сталася пожежа, потоп й раптова податкова перевірка, Максим просто поправив би краватку й тихо промовив: «Добрий вечір. Сідайте, будь ласка. Чай, кава?»

Персик тим часом пройшов до центру вітальні й сів на килимі. Вигляд він мав такий, ніби саме його запросили бути присутнім на переговорах.

Максим звернувся до дівчат.

- Марто, це Вероніка.

Потім коротка, виснажлива пауза, у якій можна було почути, як цокає годинник на стіні.

- Вероніко, це Марта.

І все...

Ваша невгамовна Тіна Волф ❤️