Тихої ночі, любі!

Запрошую до нової історії.

✨✨✨

Погляд знову прикипає до яскраво-багряного листочка на бруківці. Я із захопленням піднімаю його. Потім іще один. А далі іще. За збиранням осінньої краси я навіть не помітила, як дійшла додому.

Але, піднявши голову, завмираю.

Не зрозуміла?! А це ще що таке? Дядько Ярослав знову припаркував свою машину навпроти наших воріт. Ні! Ну це вже перебір. Він завжди так робить, коли його охорона миє бруківку у їхньому дворі. Але він ще жодного разу не спитав дозволу, і коли мама робить йому зауваження, він завжди свариться та бурчить.

Хмикаю. Лукава посмішка з’являється на моїх вустах. В моїх очах уже загорілися скажені вогники. Погляд стрибає на букетик осіннього листя, яке палає в моїх руках яскравими барвами. Посміхаюся ще більше. Але сьогодні мами вдома немає. Тож сваритися ніхто не буде. Але... В мене є бомбезна ідея. І я не можу нею не скористатися. Я знаю, що мама потім буде мене сварити, скаже, що в дев’ять років вже має бути клепка в голові. Що потрібно думати про наслідки.

Але ж мені тільки дев’ять. Я іще дитина, тож можу собі дозволити милі пустощі. Може, хоч це провчить цього пихатого дядечка. І він зрозуміє, що навіть машину без дозволу ставити навпроти чужих воріт не можна. Він же перекрив в’їзд у наш двір...

Перейшовши через дорогу, я оглядаюся, чи бува немає кого, і, скинувши свій ранець, приступаю втілювати свою бомбезну ідею у життя. Думаю, у мене вийде стильно та в тренді.

Осіння казка для Евеліни

♥️♥️♥️

P. S.

Продовження буде ближче півночі.