Автори: Оксана Дичка. Оксана Павелко.

Колобок у нашій реальності.

Марафон Уляни.

Дуже незвичне поєднання. Спочатку думаєш, що це буде тепла побутова замальовка — дід і баба, їхні перепалки, той колоритний суржик і гумор ("розкватокталася, як курка на яйцях", "дурень старий"). А потім раптом — блискавка, і хліб оживає, і починається зовсім інша історія.
Найбільше вражає різкість переходів між регістрами: щойно було затишно-побутове, і за кілька абзаців — вже інститут, спецзахисні костюми, УЗД, "зішкреби" з тіла Колобка. Це відчувається як навмисний прийом — казка потрапляє в бюрократично-медичну машину, і від цього стає моторошно смішно й моторошно страшно одночасно. Сцена з делегацією поліцейських і біологів у балаклавах виглядає майже як пародія на новини — дуже впізнавано.
Подобається, що Колобок не просто жертва — він з характером, іронічний, навіть трохи нахабний ("БУ" молодику з переляку). І та сюжетна лінія з визволенням тварин з клітки — раптом з'являється майже революційний пафос, хоч і з гумором (коти чесно попереджають, що гризунів не чіпатимуть тільки на території інституту).
Момент із гральним майданчиком і "контрактом" наприкінці взагалі збиває з пантелику — ніби історія раптом перескочила в якийсь інший жанр, майже екзистенційну антиутопію. Не знаю ще, куди це веде, але цікаво, бо автор явно не боїться змішувати фольклор, чорний гумор і соціальну сатиру в одному тексті.
Загалом: дивне, нерівне, але саме тому запам'ятовується — не типова обробка казки.