Артем пританцьовував поруч, увесь час намагаючись мацнути мене за талію, але я спритно ухилялася.

— У тебе хлопець є? — раптом спитав він.

— А це має значення? — прозвучало двозначно, ну й гаразд.

Він розсміявся, нахилився ближче й прошепотів на вухо: — Це я цікавлюся зі злим умислом?

Я поклала йому руки на плечі. Так просто бути сміливою і не соромитися, коли ти до хлопця абсолютно байдужа. Інша річ — Вишневецький. У топку цей шматок айсберга. Я сьогодні не буду про нього думати. Я хочу подуріти на повну!

— Справді? І наскільки він злий?

Відповіді я не почула, мене раптом обпекло, тіло залило жаром. Я підняла очі й збилася з ритму. Влад. Стоїть біля барної стійки. Рукава чорної сорочки закатані, руки в кишенях джинсів. Йому личить. Йому личить усе, що б він на себе не напнув. Погляд з під лоба на Артема, потім на мене. Примружився. Здається, попереду мене чекає непроста розмова. Ну й чудово, є шанс позлити Вишневецького.

— От ти, Артеме, хочеш бути моїм хлопцем?

— Блін, питаєш! — він витріщив очі.— Звісно, хочу!

"Як примітивно і несмачно, не мій ти типаж Темчику".

— На цьому й домовилися!

 Я повернулася до Артема спиною, притиснулася сідницями просто до паху і потерлася стегнами. Він одразу ж згріб мене за талію і притиснув тісніше. Влад дивився. Я знала. Я завжди відчувала його погляд. Але моє шоу закінчилося занадто швидко. Влад став між мною і Артемом. Йому навіть говорити нічого не довелося. Хлопчина явно знітився, відчувши неприємності, а тому, підібгавши хвіст, швиденько розчинився в натовпі. Вишневецький повернувся до мене — погляд важкий, хижий, аж до кісток пробирає. Щелепи зціплені, ніздрі роздуваються. Здається, у нього це звичний стан поруч зі мною. Звідки він тут узявся? Як узагалі довідався, де я? Випадковість? Теж приїхав сюди відпочити? Не схоже. Він сам. І його погляд не віщує нічого доброго. Для мене так точно.

— Ти що це твориш?

— Ти примчав врятувати честь дами?

— Скоріше честь того хлопця.

— Триндець, який лицар у сяючих обладунках. Чи тато, брат, родич, друг? Так і не знаю, хто ти мені.

— Ми їдемо додому.

— Не ми, а ти. І без мене. Я хочу веселитися. У моєї подруги день народження.

— Я обіцяв батькові, що ти будеш цілою і неушкодженою.

— Ти це так  називаєш? Так ти виправдовуєш себе?

Я не встигла й писнути, як Влад закинув мене на плече і поніс до виходу.

у НАСТУПНІЙ ГЛАВІ БУДЕ ГАРЯЧЕ !!! https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183