Останні тижні були дуже завантаженими. Якщо чесно, все якось одночасно впало на голову - багато роботи, справ, і часу на щось інше залишалося не так багато.

Мене дуже тішить, що книга продовжує знаходити нових читачів. Це дуже дивне й приємне відчуття - розуміти, що історія, яку ти так довго носиш у голові, поступово знаходить своїх людей.

А ще моя улюблениця отримала рекомендація від прекрасної авторки Ханни Грей❤️ Я дуже вдячна їй за те, що звернула увагу на мою книгу, і окремо за її чудові коментарі. Чесно, такі слова особливо приємно отримувати саме від людини, яка сама пише й розуміє, скільки всього стоїть за історією.

А ось невеличка частинка з нового розділу ❤️

Мені дуже цікаво, як цей уривок відчувається зі сторони - не тільки як читачам, а й авторам. Який у нього настрій, як сприймається стиль та сама подача.

Тому буду рада почути ваші враження. Особливо цікаво, що ви відчуваєте під час читання і яке перше враження залишає уривок.

Я ніколи не зізнаюся тобі, що пам’ятаю твій голос краще, ніж твоє обличчя.

Не тому, що твоє обличчя можна забути. Якраз навпаки - його складно не запам’ятати, особливо якщо ти стоїш навпроти мене й дивишся так, ніби бачиш більше, ніж мені хотілося б тобі показати. Просто обличчя змінюється залежно від світла, настрою, відстані, навіть від того, скільки часу я на нього дивлюся, а голос залишається.

І це, мабуть, одна з найінтимніших речей, які я про тебе знаю.

Я пам’ятаю, як він звучить, коли ти втомлений і вже не маєш сил удавати, що тебе нічого не дратує. Пам’ятаю ту майже непомітну хрипоту, яка з’являється наприкінці довгого дня, і те, як ти говориш трохи повільніше, коли насправді дуже злишся. Пам’ятаю, як змінюється твій голос, коли ти звертаєшся до мене, хоча, можливо, ти сам цього навіть не помічаєш.

А я помічаю.

Я чомусь завжди помічаю.

Іноді мені достатньо почути лише одне слово, сказане тобою з іншого кінця кімнати, щоб зрозуміти, у якому ти настрої, хоча я навіть не бачу твого обличчя. Мені достатньо почути, як ти вимовляєш моє ім’я, щоб цілий день потім прокручувати це в голові й ненавидіти себе за те, що взагалі звернула увагу на таку дрібницю.

Напевно, саме це і є моя маленька одержимість.

Твій голос.

Тому що про тебе я ще можу собі брехати. Можу сказати, що просто звикла, що просто занадто багато часу проводжу поруч, що будь-хто на моєму місці помічав би те саме.

Але я не знаю жодної людини, яка могла б так точно відтворити в пам’яті чужий голос.

Іноді, коли тебе немає поруч, я ловлю себе на тому, що подумки повторюю твої слова, причому не самі слова, а саме те, як ти їх сказав. Інтонацію. Паузу перед відповіддю. Ледь помітну усмішку, яку неможливо почути, але яку чомусь можна відчути навіть у твоєму голосі.

І я нікому про це не розповім.

Бо деякі речі стають занадто особистими, щойно їх вимовляєш уголос.

Тому залишу їх тут.

На папері, який ти ніколи не прочитаєш.