Любі, чи часто автори знецінюють себе й не вірять у власний успіх? Думаю, майже кожен автор хоча б раз дивився на свою книгу й думав: «А раптом вона нікому не потрібна?» «А раптом я пишу недостатньо добре?» «Чому інших читають, а мене — ні?» «Може, мені взагалі не варто було починати?..»
І найцікавіше — ці думки можуть з'являтися навіть тоді, коли ти вже маєш читачів, відгуки та людей, які чекають на продовження. Особисто для мене письменництво — це постійне протистояння між «я хочу писати» і «а раптом у мене не вийде?». Особливо складно не порівнювати себе з іншими авторами, хтось набирає тисячі прочитань, хтось швидко знаходить свою аудиторію, а ти дивишся на це й думаєш: «Можливо, зі мною щось не так», але потім згадуєш, навіщо взагалі почала.
Моя перша книга «Кіцуне» колись теж була просто ідеєю в голові, потім з'явилися сторінки, персонажі, сцени, сумніви… і зрештою — книга, яку вже можуть читати інші люди. Мабуть, найважливіше, чого я вчуся як автор: не потрібно чекати моменту, коли ти нарешті повністю повіриш у себе, іноді достатньо просто продовжувати, бо авторський шлях — це не тільки про успіх.
А ви коли-небудь знецінювали власну працю? Чи ловили себе на думці, що «у мене все одно нічого не вийде»?
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВірити в себе - це те, що мусить робити кожна людина кожного дня. Моліться на себе. Щоранку медитуйте на власне відображення, бо у цьому шаленному світі ви потрібні лише своїм глистам. І якщо Всесвіт знову вимагатиме від вас жерв для балансу карми, не соромтесь підставити галасливого сусіда чи надокучливого колегу.
Постійно. Буває, навіть хочеться видали книгу. І думки: «А раптом, те що роблю я, якийсь треш?» Та потім збираєшся і розумієш, що почате треба завершувати. А ще рятує фраза « Дозволь нарешті собі зробити щось погано». Це рятує від надмірного перфекціонізму.
Анастасія Коулд, Це сумно. Не йшла в сенсі прочитань чи вам самій не подобався результат?
Було таке і є на даний момент, але якщо людям не цікаво тоді буду писати для себе. В мене це як хобі, для того щоб на деякий час відволіктися від реальності і поринути у свій світ )))
Марина Войтенко, Теж в цілому така сама, але хочеться не тільки для себе писати, а і для своєї аудиторії теж, так більше стимулу, бо я в більшості стараюсь для когось, чим для себе)
Думаю всі через це проходять, особливо на початку шляху. Я якраз через це проходжу, але зупинятися не планую, бо, по ‐ перше кайфую від цього, і, по - друге, вірю, що читачі знайдуться.
Ксенія Терещенко, ❤️
Ваші роздуми властиві майже для кожного автора. Навіть успішного. Суміви завжди дають поштовх генерації нових ідей, чи поворотів в сюжеті. Якщо про себе, то колись давно, по мірках людського життя, я щось міркуючи переходив вулицю. В голові крутився не те що сюжет, а якісь образи та спогади. В цей момент Бог і смикнув мене за вухо. Десь в підсвідомості, певно його голос підказав: "А ти пиши, пиши..." І почалося. Взявся писати романи, і причому відразу чотири, щоправда жоден ще не закінчив. Саме головне, процес написання приносить задоволення, а те що вже публікую, подабається навіть самому, і контрольній групі читачів. Ось така моя думка стосовно вашого допису.
Григорій Яструб, Згодна, треба писати і не зупинятися, навіть якщо аудиторія набирається довго і здається, що твоя творчість ні кому не цікава, я теж пишу просто, бо подобається, можливо я стану відомим автором)))
Було таке. Треба не зупинятися, розвиватися. З часом буде все краще і краще. Вчитись майстерності ⭐️
Борис Бордовий, Згодна)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати