— Юстино, присядьте. Я принесла вам соку. — Люба кладе на невеличкий столик графин з напоєм і сідає поруч зі мною на лавку. Також вона дістає з кишені сухі серветки, щоб я могла витерти цівки поту, які стікають по моїй шиї. Мені треба декілька хвилин, щоб цей різкий біль в горлі зник і я перестала важко дихати. Біг ніколи не був моєю сильною стороною. Чого вже не скажеш про Пері, яка радісно вилизує себе біля кущів троянди.

— Дуже вам дякую. Не підкажете, чи постільна білизна Гаврила вже висохла? — Минулу ніч він також провів у моєму ліжку. Цього разу обійшлося без пригод. Ніяких провокативних розмов чи відключень світла. Втім, ми заснули на різних кінцях ліжка, а прокинулися в обіймах один одного. Не те, що б я була проти, але ця близькість мене лякала.

— Та я ще вчора зранку її попрасувала і застелила ліжко. У нас же є прально-сушильна машина. — Сік стає мені поперек горла і я починаю голосно кашляти. Навіть Пері перестає гратися з листям і підбігає до мене. Що в неї, що в Люби очі по 5 копійок.

— Він сказав мені, що вона все ще мокра! — Я підводжу очі й бачу Гаврила на своєму балконі в одному рушнику, замотаному на стегнах. Він поправляє своє вологе волосся й дивиться на зорі. Судячи з його задоволеного виразу обличчя, то він збирався мене обманути й цієї ночі.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.