У затінку старих дерев почала клубочитись пітьма. Десь в далині проглядалося світло ранку, проте тут, здавалося й без того далеку від сонця місцину огортала імла. Поміж лісових ялини та сосен раптово блимнув темний спалах. А згодом ще і ще. Ніби пляма із сутінок, що то з'являлася, то знову швидко згасала.

Дивне мерехтіння прискорилося, врешті набуваючи форми людського силуету. Спочатку фігура видавалася скоцюбленою, та врешті випростувалася, теперішньою своєю поставлю вказуючи на чималий зріст свого власника.

Стара, чорна, місцями подерта сукня, здавалася важкою. Неначе геть мокрий одяг, що увібрав у себе куди більше ваги ніж мав на початку, водночас зберігши вигляд сухої одежі. Довгий, майже до п'ят і схоже насправді важкий та міцний.

На ногах власниці завмерли чорні шкіряні чоботи з гострими носами, що на противагу дивній сукні мали легкий вигляд. Не було помітно масивних підошв, або грубої шкіри. Здавалося взуття це відігравало свою, важливу роль в загальному образі. Неначе зроблене без жодного шову, скоріш за усе воно мало на меті забезпечити нечутну ходу заплутаними лісовими стежками. 

Голову незвичної постать оповивала чорна, прикрашена сірими візерунками хустина з-під якої на плечі спадало довге сиве волосся. Поміж тонких пасом заплуталося кілька дрібних соснових голок, а на гострих кінцях подекуди застиг чорний попіл.

Нині, стоячи на повний зріст, дивна постать справляла враженнями статної жінки, сповненої життєвих сил. Постава її, хоча й була прихована під довгим платтям старої, усе ж своїм видом твердила про неабияку міць власниці.

Лише обличчя… Пошрамоване глибокими бороздами зморшок та всіяне дрібними рисками, які схоже доповнював вкритий чорною кіптявою шрам на лівій щоці. А очі її виглядали чорніше за вугілля.

Друзі, новий 26-й розділ вже опубліковано! ❤️ Роман Лихе серце чекає на Вас!