Він сидів поруч. І дивився. Довго. Занадто довго. Я буквально відчувала цей погляд спиною. Хвилина. Друга. І він навіть не намагався приховати свій інтерес.

— І довго ви ще будете розглядати мою п'яту точку? Може, мені ще встати й покрутитися для кращого огляду?

Я навіть не повернулася до нього.

— Так, можна, — спокійно відповів він. — Було б чудово. Мені подобається те, що я бачу. Думаю, у повний зріст сподобається ще більше.

Ну й нахаба.

Я вирішила мовчати.

Розмова з ним точно доб'є залишки моїх сил.