Повертаюся до візуалів на книгу "Мій таємний бос"

Я сидів навпроти Соні, намагаючись не витріщатися на неї надто відверто, але погляд раз у раз зісковзував до її обличчя, підсвіченого відблисками полум'я. Ківш повільно кочував від Віталіка до Христини, усі травили різні байки, а діди на призьбі тихенько підхихикували. У якийсь момент, коли Андрій захоплено розповідав про свій перший провалений корпоратив, Соня тихенько підвелася зі своєї колоди й, удавши, що їй потрібно відійти, ковзнула в темряву в бік мазанки-музею.

Я провів її поглядом, гадаючи, навіщо вона туди пішла серед ночі. 

Буквально за дві хвилини зі свого місця так само тихенько підвелася Люся. Вона змовницьки озирнулася, поправила свій рожевий дощовик і навшпиньки, погойдуючи стегнами, рушила точно в тому ж напрямку — до мазанки.

«Так… а оце вже цікаво», — подумав я, остаточно втрачаючи нитку Андрієвої розповіді.