26

Богдан

Двері музею нарешті відчинилися, і звідти випурхнула Соня — сяюча, весела, ніби щойно виграла мільйон у лотерею. Слідом за нею ліниво вийшов задоволений Тарас.

Я, у якого після години несамовитого рубання дров руки вже дрібно тремтіли, сперся на сокиру з максимально незалежним виглядом. Мовляв, я тут узагалі випадково проходив, просто вирішив дідам допомогти. Чисто для здоров'я корисно. Увесь рік у місті тільки про це й мріяв!

Та Соня мене навіть поглядом не вшанувала. Натомість голосно плеснула в долоні, збираючи весь наш табір біля вогнища, де Христина саме розливала по горнятках свіжозаварений трав'яний чай.

— Народ, ви просто зобов'язані це почути! — оголосила Соня, хитро примружившись. — Тарас щойно показав мені в мазанці справжню реліквію. Там на балці висить приворотний вузол від мольфара. Називається «люби-мене».

— Опача. — Діма одразу впустив ложку, якою помішував кашу. — А ось із цього місця детальніше. Кого приворожувати будемо?

— Гуцули вірять, — Соня повільно рушила навколо вогнища, і її погляд, що обіцяв усі муки пекла, на мить затримався на мені, — що якщо потерти ці сухі трави й підсипати чоловікові в чай чи їжу, то все. Сильний і незалежний миттєво перетворюється на слухняного домашнього козлика на мотузці. Втрачає волю, розум і повністю забуває про субординацію. Ходить слідом і заглядає в очі.

Віталік з Андрієм дружно зареготали, Діма усміхнувся, а Люсині очі спалахнули таким хижим блиском, що мені на секунду стало щиро шкода Тараса. Секретарка миттєво присунулася ближче до місцевого будівельника.

Я ж мовчки ковтнув. Субординація? Методичні матеріали? Вона це робить навмисне. Кожне слово — мов акуратне клацання мені по носі.

— Тримай, Богданчику, гарячого чайку, — Соня з найянгольськішою усмішкою простягнула мені бляшане горнятко. У її сірих очах знову танцювали ті самі бісенята. — Пий-пий. Трави свіжі, ранкового збору. Тобі після нічного чергування біля сироватки дуже корисно.

Я завмер із простягнутою рукою, дивлячись на горнятко, як на міну сповільненої дії. Мій запалений від ревнощів і недосипу мозок миттєво ввімкнув режим тотальної параної. Вона вже щось туди підсипала? Чи це просто перевірка? Якщо відмовлюся — покаже, що я злякався й сприйняв її натяк серйозно. Якщо вип'ю… Господи, а раптом у неї справді вже був у кишені той мольфарський гербарій? Та ні… маячня якась. Яка ще магія у двадцять першому столітті? Недосип, нерви — і в мене вже дах їде.

— Дякую, — крізь зуби процідив я, перехоплюючи горнятко за гарячий бік.

Зробив крихітний, суто символічний ковток, судомно вдивляючись у листочки м'яти, що плавали на дні. На смак — звичайний трав'яний чай. Та параноя вже пустила глибоке коріння в моїй підсвідомості.

Решта дня минула без мене. Поки всі оглядали музей і знайомилися з побутом сторічної давнини, я чесно відрубався на кілька годин, надолужуючи нічний недосип, отримавши на це дозвіл і відмашку від брата.

«Ну ти й дід уже, Бодічка. Тридцятка стукнула!»

Надвечір табір перебрався на колоди навколо великого багаття. Погода стояла безвітряна, зорі знову густо висипали на небо, а Діма оголосив вечір «гуцульського тімбілдингу». Нам видали один великий дерев'яний ківш із компотом, який потрібно було передавати по колу: в кого ківш — той розповідає якусь реальну історію зі свого життя.

Я сидів навпроти Соні, намагаючись не витріщатися на неї надто відверто, але погляд раз у раз зісковзував до її обличчя, підсвіченого відблисками полум'я. Ківш повільно кочував від Віталіка до Христини, усі травили різні байки, а діди на призьбі тихенько підхихикували. У якийсь момент, коли Андрій захоплено розповідав про свій перший провалений корпоратив, Соня тихенько підвелася зі своєї колоди й, удавши, що їй потрібно відійти, ковзнула в темряву в бік мазанки-музею.

Я провів її поглядом, гадаючи, навіщо вона туди пішла серед ночі. 

Буквально за дві хвилини зі свого місця так само тихенько підвелася Люся. Вона змовницьки озирнулася, поправила свій рожевий дощовик і навшпиньки, погойдуючи стегнами, рушила точно в тому ж напрямку — до мазанки.

«Так… а оце вже цікаво», — подумав я, остаточно втрачаючи нитку Андрієвої розповіді.