Ласкаво прошу до прочитання

Танцюй для мене❤️

Якщо вам подобається історія, не забудьте додати її в бібліотеку ❤️

Також буду рада вашим коментарям. Підтримка, враження чи конструктивна критика допомагає мені удосконалюватися)

Я відходжу майже до входу на балкон і дивлюся на Рустама, який стоїть із пістолетом у руці. Мої очі розширюються - чи то від подиву, чи то від жаху. Від його постави, від того, як він тримає зброю в руках. Тепер я розумію реакцію Святослава.

Рустам же з якимось дивним виразом обличчя нахиляє голову набік. Лише дуже уважно спостерігає за цією сволотою, яка підходить до нього ближче.

– Це все...

Він не встигає закінчити речення.

Чоловік із флегматичним обличчям бʼє Святослава пістолетом по голові, збиваючи його з рівноваги, а потім різко притискає передпліччям до шиї, втискаючи в стіну. Я лише встигаю помітити тонку цівку крові, що стікає до його вуха.

З іншого боку, біля скроні Святослава Рустам сильно притискає пістолет. Практично до упору.

Шоковано відкриваю рота, але ніяк не перешкоджаю його діям. Маю лише божевільну цікавість, чим закінчиться ця сцена. Я посміхаюся.

Дурна. Господи, яка я дурна. Я посміхаюся з того, що людині завдають болю? Чи з того, хто робить це через мене? Тішу своє наївне его?

Світлі думки набагато тихіші за те збочене задоволення, яке я отримую від спостереження за Рустамом. До поколювання на кінчиках пальців.