Хто не любить спойлери - не читайте мій відгук.

Прочитала 11 глав( книжка ще оновлюється) — зворушлива й дуже жива історія про Стівена та Девіда, з приємною атмосферою університетського життя, теплими сімейними сценами (Марія, батько) і поступовим розкриттям почуттів між двома хлопцями через дрібні деталі — той самий запах формальдегіду, ямочка на підборідді, звичка поправляти окуляри.
Подобається, що це історія одностатевого кохання, яке розкривається поступово й делікатно — через есе, яке Девід написав про Стівена, не наважуючись сказати прямо, через фантазії Стівена в душі, через нервове "немає ніякої дівчини" за сімейною вечерею. Автор передає це почуття дуже щиро, без награності.
Дуже сильна сцена з есе на парі — момент, коли Девід прочитав написане вголос, а викладач розкритикував текст як "ідеалізацію", — напружена і промовиста, добре передає вразливість обох персонажів. 

Сцена з дядьком і ременем — важка, але органічно вписана: пояснює мовчазність і сором Девіда, натякає на неприйняття в його сім'ї, додає драматичної глибини стосункам.

Стиль легкий, емоційний, багато уваги до фізичних деталей і внутрішніх переживань героя-оповідача. Читається із захопленням — хочеться дізнатися, чи наважиться Стівен запросити Девіда і як розвиватимуться стосунки далі.

Всім рекомендую прочитати і сама буду читати далі. 

На Фейсбук в особистому блозі автора бачила шикарні візуали до цієї книжки. Я приблизно так собі й уявляла героїв цієї історії.