Схоже, я все-таки зробила помилку.

Писати два твори одночасно - це не моє.
То був якийсь творчий порив, який уже минув, і зараз усі думки займає виключно «Крихітко, біжи». Можливо, тому що вона вже виходить на фінішну пряму.
Тим часом розділи «Квартири поверхом ліворуч» продовжують публікуватися без мого втручання - ті, що були заплановані заздалегідь. Підозрюю, що деякі з них ще й редактури потребують. 
Запасу тексту вистачить приблизно на тиждень, а далі, як піде.
Тому вирішила трохи змінити графік. «Крихітку» викладатиму через день, а з «Квартирою» вже як вийде. У пріоритеті зараз історія, яка найближча до завершення. 
А поки що знайомтесь - Данило Лихоїд. У розділі 2.1 він нарешті трохи видихає після дивних звуків і крапаючого крана в квартирі №213 звичайної київської дев'ятиповерхівки.

Щоправда, недовго.

Раптом хтось настирливо смикнув Данила за край футболки, він опустив очі. Хлопчина ледь сягав йому до пояса. 

— А ви справжній тренер? — запитав малий. 

Данило замислився, а тоді широко посміхнувся. 

— Майже. 

Вадим Валерійович уже вишикував старших у шеренгу. 

— Це як? — не вгавав хлопчик. 

— Ну-у... — протягнув Даня. — Це коли свисток уже дали, а зарплату — ще ні.