І от коли я наївно вважала. Що конфлікт вирішено і з полегшенням видохнула, як Яро візьми да ляпни:

– Правильно! Ні хрін зі мною цьому змійонишу битися! Ще другу частину обличчя спаскуджу, буде зовсім страшне! А взагалі… шкода… що одразу дроном не вбило, цього опецька!

 Тут Громожар знов спалахнув…

– Да як ти смієшь?!

 Ну все ж бійка відбувалася, а я стояла і думала: «Та за що-о?» Ну можна трішки почекати, коли ми б приїхали до Харсіті, а потім вже Яро самовбився, раз так того бажає. Ну не зараз же!

 В мене здається око сіпнулося. Я стільки зусиль витратила на причарування перелесниа…щоб цей…цей…мисливець...все спаскудив! От хотілося Яро самій чимось важким гепнути, або зробити самий болючий укол в дупу, яка так відчайдушно шукає собі пригод.

 І саме сумне – я ж нічого не вдію, бо без магічна. Я важко видихнула. Але тут помітила, як знов пробивається крізь бетон і цеглу вперта сапфірова ружа. Вона вже весь дах заполонила, особливо клубилась біля меча з темної енергії.

 І тут і мене з’явилася ідея.

 Поки Яро обстрілював з пістолетів перелесника. А той впевнено відбивав мечами кулі і скорочував дистанцію між мисливцем і ним. Поки вони не опинилися небезпечно близько одне від одного, Яро заблокував пістолетами мечі. Посипалися золоті іскри. Хлопці були один навпроти одного. Яро вишкірився.

 Як тут сині ружі ожили і наче змії оплели обох. Щоб навіть поворухнися не можна було.

– Що за фігня? – обурювався Яро.

– Яро, блін, заспокойся…якщо зараз не схаменетеся – я нашлю на обох срачку, ригачку і не стоячку! – обурилась я.

– Йой, а мене за що? – аж видохнув перелякано перевесник.

– За компанію! – гримнула я.

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512