— Скільки ще у тебе прихованих талантів, Гавриле? — Я стаю просто перед ним, склавши руки в боки. Він зупиняється. Виключає газонокосарку й підходить до мене. Весь у траві, ґрунті та поті, але від цього він виглядає не менш привабливим.

— А ти хочеш дізнатися всі? Боюся, що твій братик буде проти. — Він поправляє розпатлане волосся й лише зараз я розумію, що сад сильно постраждав внаслідок бурі. Навколо багато пелюсток, зламаних гілок і всякого сміття та бруду, яких приніс вітер. Мої кутики вуст миттєво повзуть вгору.

— Пропоную перенести нашу перепалку на потім. У тебе немає садівника? — Замість відповіді він розвертається і йде до фонтану. Обходить його, а тоді повертається з букетом блакитних гортензій.

— Садівник є і він зараз перед тобою. — Він казав про це вчора, але я думала, що він жартує. Гаврило знімає капелюха й низько вклоняється мені. — Практично у всіх квіток зламані стебла. Це єдині, що вціліли. — Він передає мені букет.

— І ти віддаєш останні? — Мені хотілося заритися носом у цей ніжний оберемок.

— Так, бо я знаю, що ти любиш блакитні гортензії, Юстино. — На його плече сідає божа корівка. Це виглядає мило, як і все, що він робить для мене останнім часом.

— Ти знаєш про мене надто багато, а ще…

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.