​«Він ступив уперед, розрізаючи напівтемряву кімнати. Вона спробувала відсахнутися, але позаду була лише холодна поверхня шафи. Він притиснув долоню до дерева прямо біля її скроні, схиляючись так близько, що вона відчула тепло його шкіри. "Ти справді думала, що можеш просто зачинити двері й удати, ніби нічого не сталося?" — його голос був хриплий,https://booknet.ua/book/3-prichini-zakohatisya-b456820 але від нього по спині пройшов мороз. Вона підвела очі, і в цій мовчанці між ними згоріли останні шляхи для відступу».

​Лукас витримав драматичну паузу й акуратно склав аркуш.

​— Все. На цьому розділ закінчується.

​Я застрибнув ногами на диван поруч із ним і плеснув його по плечу:

​— Та нормальний фінал, не кип'ятися. Стіна, шафа, небезпечний шепіт — класика. Головне, щоб у другому розділі твій герой не забув, навіщо він взагалі її до цієї шафи притиснув.