Тридцять дві перлини на ліфі. Чотири охоронці внизу. Ще двоє — біля брами. Марія рахує їх, поки кравчиня підколює корсет, тому що коли тебе продають — рахувати те, що тебе стереже, це єдине, що лишається схоже на контроль.

А потім знизу стріляють.

Я писала цю сцену три рази. Перший — Марія бігла і рятувалась. Другий — бігла і її ловили батькові вороги. А в третьому я раптом зрозуміла, що найстрашніше для неї — не постріли за спиною. А чоловік біля старої хвіртки в саду, який дивиться, як вона біжить прямо до нього, і зовсім не поспішає піти назустріч.

Лео Кореллі прийшов не по неї. Він прийшов забрати борг свого брата.
Але коли пістолет опиняється біля скроні, а голос над вухом каже «тепер ти їдеш зі мною» — це вже інша історія. Не та, яку планували дві мафіозні родини.

Я не буду обіцяти, що вам «знесе дах» чи що це «книга, яка не відпускає». Просто прочитайте перший розділ і скажіть — вам теж було незручно, що в мить смертельної небезпеки Марія думає не про втечу, а про його губи?

І звідти почалась ця книга...

Оновлення о 22.00 щодня

Книга тут, натискайте Наречена брата