Хай,

Після завершення книги читачі часто запитують:

— А продовження буде?

І щоразу мені хочеться відповісти не одразу. Бо іноді ми настільки звикаємо до героїв, що просто не хочемо з ними прощатися. Хочеться ще один розділ. Ще одну пригоду. Ще одну зустріч.

Але останнім часом я дедалі більше думаю про інше. Можливо, не кожна історія потребує продовження.

Нещодавно я завершила повість «Бабця.ехе». І, мабуть, це одна з тих історій, для яких я не хочу писати другу частину. Не тому, що героям більше нічого переживати. Навпаки. Якби захотіти, можна було б вигадати ще десятки пригод, нових персонажів і нових подій. Але для мене історія «Бабці» вже завершена. Вона сказала все, що мала сказати. Її фінал не означає, що життя героїв зупинилося. Вони й далі живуть у своєму світі. Просто ми більше не підглядаємо за ними.

І мені здається, саме в цьому є особлива магія завершеної історії. Адже не кожна книга повинна перетворюватися на серію. Іноді найкраще, що може зробити автор, — це вчасно поставити крапку. Залишити читачеві не відчуття незавершеності, а приємний післясмак. Можливість самому уявити, що буде далі.

Тому, якщо ви ще не читали «Бабцю», не лякайтеся того, що вона не має продовження. Це не обірвана історія. Не натяк на другу книгу. А повністю завершена повість із власним початком, розвитком і фіналом. Іноді одна добре розказана історія варта більше, ніж кілька продовжень, написаних лише тому, що не хотілося ставити крапку.

А як ви ставитеся до таких книг? Любите завершені історії? Чи завжди хочеться повернутися до героїв ще хоча б на одну книгу?