Сьогодні о 20:00 — продовження романтичної комедії «(Не)бездоганне співжиття»! ?

Трохи спойлеру:

...За зачиненими дверима кімнати Марти життя текло за зовсім іншими, невідомими науці законами фізики.

На ліжку лежала ділова сукня, яку вона встигла передумати вдягати за п'ять хвилин до виходу. На кріслі — ще одна, рожева, яка «не пасувала під настрій». На підвіконні самотньо сохла чашка після вчорашнього вечірнього чаю. Фен лежав просто посеред незастеленого покривала, з загрозливим гудінням видаючи потік гарячого повітря — лише тому, що його шнур натягнувся до крайньої межі своїх можливостей.

Марта стояла перед дзеркалом. Однією рукою вона гарячково розчісувала волосся, другою — намагалася застебнути норовливий ремінець годинника. І тут до неї дійшло: телефон кудись зник.

- Та невже... Тільки не зараз! — прошепотіла вона, розвертаючись на триста шістдесят градусів.

Телефон спокійно, з увімкненим екраном, лежав на тумбочці. А прямо поруч із ним поважно сидів Персик.

Кіт уважно, не кліпаючи, дивився на господиню. Саме так дивляться досвідчені ілюзіоністи на аматора, який уже втретє поспіль губить власного кролика в капелюсі.

- Не дивись на мене так, — мовила Марта, хапаючи телефон.

Персик повільно моргнув.

- Я знала, що він тут. Це була перевірка моєї уважності.

Кіт продовжував мовчки дивитися, злегка припіднявши одну брову.

- І ні, це не безлад! — виправдалася вона, підбираючи з підлоги впалу косметичку. — Це... творчий процес.

Персик повільно перевів погляд на сукню, що благально звисала зі спинки крісла. Потім на працюючий у порожнечу фен. Потім знову на Марту. На його обличчі було написано: «Ти сама себе чуєш, Левицька?»

Максим саме проходив повз її дверей, прямуючи до виходу, коли вони раптом з тріском відчинилися...

 З теплом і безмежною вдячністю, Ваша невгамовна авторка, Тіна Волф❤️