Вітаю, друзі!

Новий розділ уже на сайті

За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels

– Я не лицемір, Асмодею. Мене ніколи не тішили чужі страждання. Неважливо це демон, янгол чи людина, – неначе відповівши на його думки, мовив Ґабрієль. – Я розумію, що тобі зараз дуже важко і щиро співчуваю.
Демон кивнув, відвівши погляд. Його очі втупились у сонце, що хилилось до заходу.
Архангел наблизився до нього, ставши поруч.
– З нею все буде гаразд? – спитав Асмодей.
– Я не знаю, – чесно визнав Ґабрієль.
– Вона знайде когось?
Янгол зітхнув.
– Це мені теж невідомо. Я не можу бачити майбутнього. Та Томас був дуже важливий для неї. А після твого втручання, вона ще не скоро буде готова відкрити серце комусь ще.
– То вона…буде сама все життя?
– Люди рідко бувають самі. 
– Так, але чи буде вона…щасливою?

– Моя тобі порада, – підійшов Ґабрієль. – Живи далі. Есті сама вирішить, що робити. Тепер ніщо не впливає на неї та її оточення. Ти вчинив правильно, забравши тінь. Далі вже вона сама вирішуватиме як бути.

– Але нащо рятувати того, хто цього не хоче? – не розумів демон.

Томас спинився.

– Ти не розумієш, що таке любов? Це проблема всіх демонів, чи ти такий особливий?

– Може я й особливий, – роздратовано кинув Асмодей. – Та, коли того, хто хоче вмерти умисно змушують жити – це не любов, а звичайний егоїзм. Ріанон може й думає, що робить це заради брата, та насправді, просто сама не готова жити без нього.

Томас замислився.

– Ми знаємо про ситуацію у загальних рисах, – знизав плечима він. – Робити висновки зарано. Та й не нам судити.

– Ти – травоїдний у світі хижаків, – пирхнув демон, крокуючи далі.

– Ой! – фиркнув Томас. – А ти у нас великий альфач-бугай, що ходить і ламає щелепи кожному, хто сказав щось, що не збігається із твоєю хижацькою парадигмою?

– Я цього не казав, – кинув тінь усмішки Асмодей.

– Тоді нащо ліпити на мене ярлик? Я не витрачаю свої емоційні ресурси на плітки і засудження людей, яких не знаю.

– Типу, просвітлений?

– Типу, не суну носа не до свого проса, – кинув Томас, рушаючи геть.

Томас склав руки  до кишень, відчуваючи абсолютну розгубленість. Довгий час він блукав вулицями, а тоді сів на лавку і важко зітхнув.

Він взагалі не знав, куди себе подіти. Стільки часу за життя він мріяв про вихідні. А тепер, він мав щодня вільний час і гадки не мав, що з тим часом робити. Бійся власний бажань…

Томмі закрив руками обличчя. Лавка поруч скрипнула. Він навіть не хотів знати, хто там всівся.

– Ти нагадуєш дощову хмару, – помітив Джим.

– Типу…зараз заплачу?

– Типу зараз розродися дощем, байдуже звідки.

Томас пирхнув, віднявши руки від лиця і перевів погляд на детектива. Той злегка всміхався, поклавши лікті собі на коліна.

– Мені здається я все зіпсував.

Джим відхилився на спинку лавки і замислено подивився на простір перед собою.

– Подумай, як це виправити.

– Легко казати! – пирхнув Томас.

– Може й так, – кинув тінь усмішки детектив, поглянувши на хлопця. – Та зараз тобі тільки й лишається, що сидіти тут і винуватити себе, або повернутись і спробувати виправити все.

– Я навіть не знаю чи я щось можу!

– Ти завжди щось можеш. Хай не все, та спробувати варто.

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️