Ми вже говорили про Едасу - нащадків середнього сина Еви, які прагнули повернути собі втрачену велич, - і про Саїнна, котрі після знищення Годол Кхану навчилися жити без єдиного королівства.

Залишилася третя й найстарша гілка дітей Еви.

Ораолі

Народ північних лісів, гірських фортець, драконів і міст, прихованих від решти Континенту. Народ, чиє життя іншим здавалося казкою.

Їхні землі простягалися від засніжених гірських вершин до родючих долин, а між Східним і Морським гортами лежала багата Д’Алва - край вічного літа, зелених садів і щедрих врожаїв.

І зовсім скоро ми вирушимо до одного з їхніх прихованих міст, де розпочнеться оповідання "Солов’ї Лавелену".

Та цього разу в центрі нашої уваги буде не лише історія народу, а й дитина, якій належить успадкувати його корону.

Аїн Валаберг - єдиний син останнього короля Лавелену.

Найстарша гілка дітей Еви

Пращуром Ораолів був Алан, найстарший із трьох синів Еви та Ірна. Після того як брати зійшли на землю, він став охоронцем північних земель і оселився серед лісів, холодних озер та гірських хребтів.

Його дружиною стала Магірра - золотоволоса дріада північних пралісів. Від їхнього союзу й походить народ Ораолів.

Серед трьох гілок Еваїін саме вони найдовше зберігали Першу кров - божественний спадок Еви, Володарки Землі й Води, та Ірна, Володаря Неба, Повітря й Вогню. Її сила виявлялася не лише в магії, а й у надзвичайно довгому житті, міцному зв’язку зі стихіями та здібностях, недоступних іншим народам. Та з кожним новим поколінням Перша кров слабшала, поступово перетворюючись із дару богів на легенду про колишню велич.

Зовні Ораолі не так сильно відрізнялися від склавів, як можна було б очікувати. Вони мали смагляву шкіру, світло-русяве волосся різних відтінків і золотисто-карі очі. Їхні вуха зазвичай не були гострими, хоча траплялися винятки. Тому за межами власних земель Ораоль міг легко залишитися непоміченим, особливо якщо не користувався магією.

Лесенія - землі Ораолів

Землі Ораолів називали Лесенією. Колись це був великий і багатий край, що простягався від північних лісів до гірських хребтів та земель за Оїрхе Гортом.

Одним із найвідоміших місць Лесенії були Співучі Сади, розбиті високо в горах. Серед квітучих дерев і терас гніздилося безліч птахів, і їхній спів майже не стишався від світанку до ночі. Саме тому сади й отримали свою назву.

На схід від Ретнар Горту, аж до Л’єхо Горту - Морських гір, - простягалася долина Д’Алва. Захищена гірськими хребтами від холодних вітрів, вона майже не знала зими. Там цілий рік зеленіли сади, достигали щедрі врожаї, а тепле повітря з моря приносило запах води й квітів.

Саме в різних частинах Лесенії розташовувалися головні міста Ораолів.

Дірах Дол, назва якого означала приблизно "Баштова фортеця", довгий час вважався їхньою столицею. Проте він лежав надто близько до земель склавів, тому поступово політичний центр перемістився до краще захищеного Лааргарольту - "Прихистку подорожнього".

Згодом головним осередком королівського дому став Лавелен.

Його назва означала "прихований", і місто справді відповідало їй. Воно лежало високо в горах і було закрите личиною, яка не дозволяла стороннім побачити ані його веж, ані доріг, що вели до міських брам.

Лавелен складався з кількох кіл, що піднімалися гірськими схилами. На нижніх рівнях жили ремісники, воїни та служителі, а у Верхньому колі розташовувалися королівський палац, храм, сади й платформи для драконів.

Нині значна частина Лесенії спорожніла. Лааргарольт покинутий, а від багатьох поселень залишилися лише дороги, руїни та назви на старих мапах.

Магія Ораолів

Ораолі краще за інші гілки Еваїін відчували стихії. Вони розрізняли зміни у воді, землі, повітрі та вогні й могли звертатися до них без звичних заклять.

З віком цей зв’язок ставав сильнішим. У дитинстві дар міг проявлятися лише як підвищена чутливість до погоди, живих істот або чужої магії. Пізніше Ораолі вчилися керувати ним, хоча здібності кожного залежали від його крові, навчання та особистої схильності.

Окремою частиною їхнього спадку була магія розуму. Ораолі могли торкатися чужих відчуттів, передавати прості образи й заспокоювати істот, з якими неможливо було порозумітися словами.

Саме завдяки цьому дару вони єдині встановили зв’язок із драконами.

Ораолі не вважали драконів свійськими тваринами й не керували ними звичайними наказами. Зв’язок між вершником і драконом будувався поступово та вимагав згоди обох. Навіть король не міг просто обрати собі будь-якого дракона.

З часом дракони стали частиною захисту Ораольських міст, а в Лавелені для них збудували окремі платформи й печери.

Стосунки з іншими народами

Ораолі століттями приховували свої міста від решти Континенту, однак ніколи не жили в повній ізоляції. Через їхні землі проходили торгові шляхи, до гір прибували чужоземні товари, а дракони дозволяли долати відстані, недоступні більшості інших народів.

Найстабільніші стосунки Ораолі підтримували з гмурами. Між ними існувала давня торгівля, вигідна обом сторонам, хоча навіть гмурів рідко допускали до прихованих міст Лесенії. Зустрічі відбувалися переважно на торгових шляхах, у прикордонних поселеннях або в нейтральних містах Гасарду.

Гасардом називали землі давніх торгових міст: Гес-Гели, Гасд-Стоку, Гар-Зару, Гар-Їхли та Гас-Гавету. Їх заснували гмури й люди на перехрестях Західно-східного караванного шляху, відомого також як Великий шлях, або Гассарат. Тут зустрічалися купці різних народів, укладалися угоди й обмінювалися товарами, не питаючи, яким богам молиться сусід. Через змішане населення в містах Гасарду не існувало єдиної віри: кожна громада зберігала власні звичаї та обряди.

Зі склавами стосунки складалися зовсім інакше. Стара Ораольська знать не вважала їх рівними дітям Еви. Для багатьох склавські поселення були лише джерелом припасів, данини й здобичі, а самі люди - істотами, чиє життя важило не більше за життя худоби. Деякі загони забирали зерно, тварин і все необхідне силою, називаючи це платою за захист. Іноді склави ставали здобиччю не лише Ораолів, а й їхніх драконів.

Водночас серед Ораолів були ті, хто виступав проти набігів і намагався замінити примус торгівлею. Проте такі погляди довго залишалися непопулярними серед старих родів, переконаних у власній перевазі.

Про ворожбитів Ораолі знали небагато. Їм було відомо, що ті здатні маніпулювати магією незвичним для інших народів способом і володіють особливими списами. Однак самі ворожбити, їхні землі та справжня природа їхньої сили залишалися для Ораолів майже такою самою загадкою, якою приховані міста Лесенії були для решти Континенту.

Попри торгівлю й окремі угоди, Ораолі майже ніколи не допускали чужинців до своїх міст і неохоче укладали тривалі союзи. Вони могли користуватися дорогами інших народів, купувати їхні товари й вимагати від них данину, але власні землі продовжували приховувати за личинами, гірськими перевалами та драконячими крилами.

Королівський дім Валабергів

Лавеленом правив давній Ораольський рід Валабергів.

Його девіз звучав мовою Ораолів так:

Ni niril Ewail.

Буквально це означає: "Не помре спів".

Офіційний переклад був дещо поетичнішим: "Не згасне солов’їний спів".

Соловей був не лише символом Лавелену, а й частиною його повсякденного життя. Птахів зображали на королівських знаменах, плащах Білої Варти й печатках. Їхній спів лунав у садах та над міськими колами, тому раптова тиша могла означати значно більше, ніж звичайну зміну погоди.

Одним із найвідоміших правителів роду був Орос Валаберг. За його правління Лавелен досяг найбільшого розквіту, однак столицею Ораолів ніколи не був.

Лавелен мав інше значення. Прихований високо серед гір, він був майже священним осередком Ораолів - містом драконів, давніх храмів і королівських садів. Саме там зберігалися найдавніші традиції народу, а зв’язок із Першою кров’ю та стихіями відчувався сильніше, ніж будь-де в Лесенії.

Після нього корону успадкував його єдиний син - Ор Валаберг, якого за межами Лавелену частіше називали Нортом, тобто Північним. Це прізвисько він отримав за стриманість, холоднокровність і звичку не відступати від ухвалених рішень.

Ор одружився з Амелеї, Ораолкою, матір’ю якої була лісова дріада. Колись серед Ораолів існував звичай: чоловіки вирушали до лісу, щоб знайти там собі дружину - як це зробив Алан, перший з Ораолів. Ор наслідував давню традицію свого народу - і саме так зустрів Амелеї.

Їхнім єдиним сином став Аїн.

Айнареналь Еваїр Ірнаель Оросен Лаєн Валаберг

Повне ім’я спадкоємця Лавелену складається з кількох частин. Кожна з них вказує на його походження, місце в роді та зв’язок із богами.

Айнареналь - особисте ім’я.

Еваїр - ім’я, дане під благословенням Еви, Володарки Землі й Води.

Ірнаель - ім’я Ірна, чоловіка Еви й Володаря Неба, Повітря та Вогню.

Оросен - ім’я на честь діда Ороса.

Лаєн - родове оберегове ім’я.

Валаберг - назва королівського дому.

У повсякденному житті хлопчика називають просто Аїном.

Він є єдиною дитиною Ора та Амелеї й першим спадкоємцем Білого Дому. Йому ще надто мало років, щоб повністю розуміти значення свого імені, королівського титулу або очікувань, які покладає на нього його нароод.

Його здібності також лише починають проявлятися. Як і в інших дітей Ораолів, зв’язок Аїна зі стихіями та магією розуму має посилюватися з віком. Ніхто ще не знає, який саме дар він успадкував від Валабергів, а який - від матері зі змішаною кров’ю.

Наразі, він просто маленький хлопчик із дерев’яним драконом, якого дорослі намагаються захистити від подій, значення яких він поки не здатний зрозуміти.

Останній день

Саме про цей день розповість оповідання "Солов’ї Лавелену", яке вийде вже 1 серпня.

А в самому серці цієї історії - Аїн. Спадкоємець давнього роду, дитина Першої крові й майбутній володар народу, історії якого ще не знає.

Поки що для нього Лавелен - це дім. Місце, де над Верхнім колом майорять білі знамена, на гірських платформах спочивають дракони, а в храмовому саду співають солов’ї.

І здається, що так буде завжди.