Ми вже говорили про Едасу - давній і могутній народ, який досі прагне повернути собі колишню велич. Тепер настав час згадати наймолодшу з трьох гілок дітей Еви.

Саїнна

Або Заїнна, як їх частіше називають склави. Серед інших людей можна почути й коротший варіант - Зайна.

Про них відомо значно менше, ніж про Едасу чи Ораолів. У Саїнна більше немає власної держави, короля або численного війська. Їхню столицю зруйновано, королівська лінія давно перервалася, а ті, кому вдалося пережити загибель Годол Кхану, розійшлися світом.

І все ж Саїнна не зникли. Одного з них ми знаємо досить добре - це Алдіс Агоналуста, або просто Алдіс з роду Луста, одного з героїв "Сказанки про Крижаного Звіра".

Tenne’oi Foret - Південний Ліс

Після Великого Розколу, яким завершилася перша братерська війна, Саїнна оселилися далеко на півдні Континенту, серед старих лісів, річкових долин і відрогів Гортмрату. Цей край отримав назву Теннетої Форет, або Південний Ліс.

Саїнна майже не будували великих міст. Їхні поселення ховалися поміж деревами, на берегах річок і лісових терасах. Будівлі огинали старі стовбури, мости з’єднували береги ущелин, а вода вільно проходила крізь нижні рівні поселень.

Єдиним справді великим містом була їхня столиця - Годол Кхан.

Його назва мовою Лаег’їні означає приблизно "Фортеця-замок", і вона добре передає сутність міста. Годол Кхан був водночас столицею і добре укріпленою цитаделлю. Його світлі вежі здіймалися над Південним Лісом, річки проходили крізь тераси й сади, а високі мости з’єднували окремі частини міста над водоспадами та проваллями.

Саїнна не вважали, що побудували Годол Кхан серед лісу. Вони казали, що місто виросло разом із ним.

Народ, що вмів слухати

Серед трьох гілок дітей Еви Саїнна найтісніше пов’язували своє життя з лісом. Вони мали світлу шкіру, гострі вуха й переважно зелені очі, а їхнє волосся могло бути майже будь-якого природного відтінку: від світлого золота до темно-каштанового.

Вони вірили, що живий світ неможливо по-справжньому підкорити. Його можна налякати, змусити коритися або зламати, але така влада завжди залишатиметься тимчасовою. Тому їхня магія починалася з уміння слухати все навколо.

Чарівники Саїнна вивчали рослини, тварин і все, у чому зберігалася бодай частина життя. Вони помічали страх, біль і звички істоти, знаходили причину її поведінки й лише тоді намагалися вплинути на неї.

Саме тому серед Саїнна було так багато цілителів, провидців і знавців істот, яких інші народи вважали дикими або небезпечними. Деякі з них уміли відчувати навіть сліди того, що вже померло.

Можливо, саме ця здатність згодом допомогла Алдісу зробити те, що здавалося неможливим навіть Ніаму.

Королівський рід Елмаревіїр

До падіння Годол Кхану Саїнна правив рід Елмаревіїр. Право на престол переходило до старшої дитини незалежно від статі, тому серед володарів Південного Лісу були як королі, так і королеви.

Останнім коронованим правителем став Валдоріан III Елмаревіїр. Разом із королевою Елеріанною Віхмутар він мав трьох дітей: старшого сина й спадкоємця Ілмандора, хранительку королівських архівів Аеларіель та молодшого сина Лаурінделя, який навчався у магістра Хьйоура.

Жоден із них не залишив нащадків.

Королівський прапор Саїнна мав темно-зелене полотнище. У його центрі срібне дерево зросталося з брамою Годол Кхану, а три верхні гілки нагадували водночас вежі й корону. Над ними сяяла біла крапля, пов’язана з благословенням Еви, а внизу сходилися дві срібно-блакитні річки.

Після загибелі королівської родини золота облямівка зникла зі знамена, а одну з трьох гілок почали зображати надламаною. Так знак королівської влади перетворився на символ пам’яті про державу, якої більше не існувало.

Падіння Годол Кхану

Годол Кхан пав у 2214 році Шостої ери.

Війна Едасу проти Саїнна завершилася знищенням столиці, загибеллю королівського роду й розпорошенням народу, який століттями називав Південний Форет своїм домом.

Король Валдоріан загинув під час захисту міста. Після нього правителем мав стати Ілмандор, але провести коронацію вже не встигли. Він прийняв командування воїнами Саїнна й загинув невдовзі після батька.

Аеларіель залишалася в королівських архівах майже до останнього. Завдяки їй частину книг, родоводів і давніх записів вдалося врятувати, однак сама вона з Годол Кхану не вийшла.

Останнім законним спадкоємцем став сімнадцятирічний Лауріндель. Він був учнем Хьйоура й уже володів частиною давніх знань Саїнна. Що саме сталося з ним під час падіння столиці, уцілілі розповідали по-різному.

Відомо лише, що Лауріндель загинув останнім із роду Елмаревіїр, пробувши спадкоємцем престолу лише кілька годин. Після його смерті королівська лінія Саїнна перервалася, а нового володаря вони так і не обрали.

Хьйоур

Після падіння столиці Хьйоур став єдиним, хто залишився постійно жити серед її руїн. Він був одним із магів Саїнна й найсильнішим пророком серед тих, хто жив на той час.

До королівського роду Хьйоур не належав і на владу не претендував. Він оселився у власній вежі, зібрав туди вцілілі рукописи, частину королівського архіву й речі, які вдалося врятувати після загибелі Елмаревіїрів. Деякі приміщення він відновив, інші залишив замкненими, а пошкоджені переходи між вежею та рештою міста поступово заросли.

У нижніх кімнатах Хьйоур зберігав книги, сушив рослини й приймав учнів. Він навчав мови Лаег’їні, лікування, властивостей рослин і способів розуміти поведінку тварин та магічних істот. Проте доступ до верхніх поверхів і підземних сховищ мали далеко не всі. Навіть Алдіс не знав, що саме вчитель зберігав у зачинених частинах вежі.

Хьйоур рідко брав нових учнів і обирав їх сам. Одні залишалися в Годол Кхані на кілька місяців, інші навчалися роками, але ніхто не міг просто прийти до вежі й вимагати знань. Пророцтвами він також не ділився без причини й часто відмовляв навіть тим, хто був готовий добре заплатити.

Вежа вціліла краще за більшість будівель столиці. Мандрівники, які проходили поблизу руїн, іноді помічали дим із верхніх труб, світло у вікнах або свіжі сліди на старій дорозі. Самого Хьйоура вони бачили рідко.

Незадовго до початку війни, яку роза'язав Ніам, він залишив Годол Кхан. Коли Алдіс прийшов до вежі перед подіями "Сказанки", сподіваючись попросити вчителя відкрити йому майбутнє, то не застав його на місці. Частину речей Хьйоур забрав, але книги, рослини й більшість робочих записів залишилися, тому його від’їзд не здавався остаточним.

Згодом поширилися чутки, що магістр загинув під час форсування людьми річки Ілентіль біля кордонів Далва на Східному Кордоні - початку земель Ораолів. Підтвердити це ніхто не зміг: тіла не знайшли, а обставини його загибелі в різних розповідях не збігалися.

Алдіс не знав, куди насправді вирушив учитель. Однак він добре знав Хьйоура й сумнівався, що той залишив вежу випадково або без наміру повернутися.

Алдіс Агоналуста

Алдіс походить зі шляхетного роду Агоналуста, який частіше називають просто родом Луста. До королівської династії Елмаревіїрів його родина не належала, тому жодних прав на престол Годол Кхану він не мав.

Частину юності Алдіс провів у Південному Лісі, де навчався у Хьйоура. Алдіс не був провидцем рівня свого вчителя, однак добре запам’ятовував побачене, швидко знаходив закономірності й умів застосовувати знання в умовах, для яких вони спочатку не призначалися.

Це особливо проявилося під час його служби Едасу в Ашпілі. За наказом лорда Лірхельма Алдіс тренував загони немертвих із навколишніх земель. Звичайні команди на них майже не діяли, тому він працював із залишками звичок, страхів і реакцій, які зберігалися навіть після смерті. Йому вдалося змусити немертвих ставати у стрій, чекати наказу й не нападати одне на одного.

Саме тоді на нього звернув увагу Ніам.

— Ти знаєшся на тваринах. На живих і мертвих. Я спостерігав за тобою. Ти змусив вирдоляків слухатися й стати у стрій, а хітніків — замовкнути. Вражаюче.

Алдіс не вважав це справжнім порозумінням. Живі істоти могли відповідати, змінювати поведінку й робити власний вибір. Немертві лише повторювали те, що залишилося в них від попереднього життя, і Алдіс навчився користуватися цими залишками.

Рід Луста

У Алдіса є троє дітей: Аланіє, Тіллєон та Іленділь. Поки батько мандрує, вони живуть у родовому домі Луста неподалік Добрашів, серед інших Саїнна. Там зберігаються сімейні книги, старі записи, родоводи й частина знань, які Алдіс свого часу отримав від Хьйоура.

Діти знають, чому батько залишив Південний Ліс, і підтримують його, хоча не завжди погоджуються з його рішеннями. Алдіс рідко розповідає їм про все, що трапляється під час мандрів, але підтримує з домом зв’язок і повертається туди щоразу, коли має таку можливість.

Аланіє, Тіллєон та Іленділь як і їх батько не успадкували королівської крові, проте продовжують один із найдавніших родів Саїнна. Разом із його ім’ям їм дісталися родинна пам’ять, мова та знання про народ, який утратив державу, але не власну історію.

Наразі діти Алдіса залишаються в Південному Лісі й не беруть участі в його мандрівці. Утім, навряд чи рід Луста ще довго залишатиметься осторонь подій, що поступово охоплюють увесь Континент.

Те, що залишилося

Саїнна втратили Годол Кхан, королівську родину й більшість поселень, але їхній народ не зник. Вони досі живуть у невеликих поселеннях по всьому Південному Лісу, а окремі родини з часом оселилися за його межами.

Пряма лінія наймолодшого сина Еви обірвалася разом із родом Елмаревіїр, однак у багатьох Саїнна досі зберігається частина його крові. Вони розмовляють Лаег’їні, ведуть родоводи, зберігають старі книги й передають дітям знання. Ми можемо сказати, що спадщина Саїнна нікуди не зникла. 

Поселення самостійно розв’язують свої справи, а давні роди підтримують зв’язок між громадами. Годол Кхан так і не відбудували, як пам'ять про трагічний кінець великого Розколу, хоча Саїнна досі відвідують його руїни й знають дороги, якими можна дістатися до міста.

Нині Саїнна залишаються розпорошеним народом, об’єднаним спільним походженням, мовою та зв’язками між родами. 

Про Едасу й Саїнна ми вже поговорили, тож наступними залишаються лише Ораолі. Народ Білого міста, драконів і золотих солов’їв.

Саме про останній день королівства Ораолів розповість оповідання "Солов’ї Лавелену", яке вийде 1 серпня.