“Наша отрута ” потроху наближається до екватору, тож мені закортіло поговорити і дізнатися вашу думку про одного з головних героїв, а конкретно – про Раула.

Справа у тому, що Раул – перший справжній “поганець”, який став центральним героєм мого твору, тому я й сама не завжди розумію, як із ним поводитися. ☻

Він не мафіозі й не всемогутній мільярдер. Але він ламає, катує та розпоряджається чужими долями, вірячи у легітимність власного права це робити. Його темрява не зовнішня. Він не “хороший хлопець на брудній роботі” лише тому, що не переходить кожну межу особисто та не є садистом у клінічному сенсі. На мою думку, він не просто контролює інших – насамперед він контролює себе. Настільки, що майже перестає бути живою людиною.

Тому, коли я починала цю історію, мені був цікавий саме цей момент: що станеться, коли людина, яка звикла до тотального контролю, раптом зустріне когось, хто влучить саме в ту частину її особистості, яку вона так довго тримала під замком? І що, власне, з цього вийде?

Ще й тому я обрала для оповіді найтемніші роки військової диктатури в Бразилії – не просто як декорацію, а як епоху, в якій жорстокість стала частиною державного механізму й повсякденності. Мені хотілося подивитися, якою може залишатися людина всередині такої системи – і що відбувається, коли звичний для неї спосіб існування раптом починає давати збій. І тоді питання вже не лише в тому, чи здатен Раул кохати. Питання ще й у тому, що саме залишилося від нього під усіма шарами самоконтролю, професійної деформації та звички не відчувати зайвого.

І ще одна річ, принципова для мене в Раулі: він не має тієї самої “дитячої травми”, яка мала б пояснити й водночас частково виправдати його темряву. Жодного “світ був жорстокий до нього, тому він зрозумів: щоб вижити, треба самому стати жорстоким”. Та нє.㋡ Раул не став таким, бо його колись зламали. Він не ховає під своєю жорстокістю скривджену дитину, яку треба нарешті полюбити й врятувати. Він виріс, зробив свої вибори й опинився в системі, яка не лише дозволяла його жорстокість, а й надавала їй сенсу, статусу та повноважень. І найцікавіше для мене саме те, що він довгий час не бачить у цьому проблеми.

Тому я не хочу, щоб Ана стала для нього “ліками від травми”. Вона не повинна розкопати десь усередині хорошого хлопчика, якого колись скривдили. Їй доведеться мати справу з дорослим чоловіком, який сам став таким, яким є.

І, мабуть, саме тому мені цікаво, що може зробити з такою людиною кохання.

І чи зможе взагалі?

Як думаєте?

ХХІV розділ сьогодні о 20:00.

Той, хто закладав вибухівку, був для нього злочинцем, як будь-який кримінальник з фавел. Депутат, який дозволяв собі зайве… Скажімо, ти маєш право говорити багато чого. Але якщо твої слова підривають авторитет держави в момент, коли вона веде боротьбу зі збройним підпіллям, держава має право запитати, кому це служить.

Адже хіба слова не мали наслідків? Хіба люди не слухали викладачів в університетах, не читали газет, не збиралися в гуртки, не повторювали одне за одним те, що ще вчора здавалося просто дурною балачкою?

Капітан Мендес холодно дивувався цьому благодушному ліберальству заможних освічених людей, які не бачили далі свого носа. Особливо тепер, коли у добрій половині країн континенту точилися партизанські війни. Зброя вже давно перестала бути лише предметом політичних промов. Бомби вибухали, людей убивали, банки грабували заради грошей для підпілля — і все це ніколи не починалося з пострілу.

Саме для того, аби блукаючі вогники бунту не перетворилися на кострище, держава й мала таких, як він.

Втім, сьогодні йшлося не про політику.

Сьогодні йому потрібен був ордер на арешт одного високопосадовця. Формально справа була корупційною, але вже кілька разів спливло прізвище людини, замішаної у іншій, значно цікавішій для ДОПС історії. Матеріалу вистачало, щоб запідозрити, але якщо де Вале почне перебирати кожен документ і кожне свідчення, він напевно знайде, чого бракує. Він вже наче чув слова судді: недостатньо доказів, не доведено прямого зв'язку, немає підстав вважати, що підозрюваний перешкоджатиме слідству… Мендес дивився на це простіше: якщо дочекатися доказів, які задовольнять усі вимоги, від нинішнього матеріалу може не залишитися нічого. Підозрюваний матиме час знищити документи, вивести гроші, позбутися свідків. Або втекти за кордон.

Мендес ледь помітно скривився. Люди на кшталт де Вале любили вдаватися до моральної арифметики: “Краще відпустити десятьох винних, ніж покарати одного невинного”. Але чи хотіли б вони взяти на себе відповідальність за те, що ще накоять ці десятеро, знаючи, що їх ніхто не наважиться зачепити без залізобетонних доказів?

Капітан не вважав це цинізмом. Навпаки — йому здавалося, що саме він дивиться на речі тверезо. Людина не потрапляє під підозру зовсім безпідставно. А якщо підозра вже є, то чекати абсолютної впевненості – розкіш, яку держава не завжди може собі дозволити.

— То ви прийдете на виставку? — дзвінкий голос Ани Лорени увірвався у його бездоганно контрольовані робочі думки раптово…