АНОНС

Едасу

Напередодні виходу оповідання "Солов’ї Лавелену", який, до речі, заплановано на 1 серпня, пропоную трохи більше дізнатися про дітей Еви. І насамперед, про Едасу, і пригадати одного з тих, із ким ми вже зустрічалися у "Сказанці про Крижаного Звіра".

Е’тіля Імеа.
Або просто Гема, як Е'тіль сам просив себе називати.

У самій "Сказанці" ми бачимо лише невелику частину його життя. Проте за Гемом стоїть давній і могутній рід, численні брати й сестри, віддалені землі, родові обов’язки та історія, що простягається далеко за межі однієї розповіді.

Рід Імеа, як і всі інші роди гілки Едасу, веде своє походження від Арона - другого сина Еви й Ірна, хранителя Східних Гір. За переказами, саме він взяв собі за дружину темношкіру чорнооку мисливицю з гірських племен Найрі. Від цього союзу й пішов народ Eidasu.

Кажуть, Едасу успадкували від своїх пращурів витривалість, гострий зір, уміння жити серед скель і темних лісів, а ще, здатність перекидатися на тварин. Можливо, саме тому в них завжди було щось від дикої природи: щось вільне, небезпечне й трохи відсторонене від решти світу. 

Голова роду Імеа

Нинішній глава роду Імеа: Ейрн Лірхельм Оллавур Імеа, Вищий Алар і Владика над дванадцятьма Алами. Понад усе він прагне повернути Едасу колишню славу й довести, що саме вони є наймогутнішою з гілок дітей Еви.

Своїх дітей Лірхельм виховував не лише як спадкоємців. Кожен із них мав стати частиною його великого задуму. Одні охороняли кордони, інші керували віддаленими землями, навчалися у давніх чарівників або жили серед інших народів. Лірхельм розставив синів і дочок по всьому континенту так, щоб скрізь мати власні очі, вуха й руки.

Не дивно, що близькість у цій великій родині часто поступалася місцем обов’язку. Діти Лірхельма знали, ким повинні стати для роду, значно раніше, ніж устигали зрозуміти, ким хочуть бути самі.

Воїни-ворони

Особливе місце серед слуг Вищого Алара посідали альви - воїни-перевертні Едасу.

Вони могли перекидатися на воронів, долати величезні відстані зграєю, непомітно стежити за супротивниками й з’являтися там, де на них найменше чекали. Закуті в темне залізо, в однакових масках і панцирах, альви виконували накази Лірхельма, проводили розвідку та оберігали інтереси Едасу за межами їхніх земель.

Саме до них належав Гем.

До нього шпигуном Алара був його молодший брат Ейм. Після загибелі Ейма це місце і посів Е’тіль.

І тут, мені здається, особливо добре видно ставлення Лірхельма до власних дітей: смерть одного сина не зупинила його задумів. Звільнене місце просто мав зайняти інший. Добре, що синів в нього вистачає...

Для роду це було продовженням служби. Для Е’тіля - втратою брата і новим обов’язком, від якого він не міг відмовитися.

!!! Увага: далі будуть спойлери до "Сказанки про Крижаного Звіра" !!!

На початку своєї історії Гем багато в чому поділяє переконання батька. Він вірить у велич Едасу, у право сильнішого керувати слабшими й у те, що деякі народи нібито самою долею призначені коритися.

Але ще навіть не називаючи Волошиних своїми друзями, Гем рятує їх, допомагає вибратися з Другецю, знаходить загублену зброю і ділиться власною кров’ю з Родосвітом, аби той вижив. Він продовжує стежити за братами й виконує накази батька, але водночас раз у раз порушує їх заради тих, кого мав лише використати.

Його вражають стосунки Бестужа й Родосвіта. Вони сваряться, сердяться, завдають одне одному болю, але в найважчі миті знову обирають одне одного. Родосвіт захищає молодшого брата не тому, що так наказує володар або вимагає рід. І Бестуж іде за ним не лише через страх чи залежність. Ні, спочатку вони саме так і роблять) Але життя їх мирить одне з одним. І в решті решт, їх пов’язує те, чого Гем майже не знав у власній численній родині: братня відданість, яка не потребує користі.

Я гадаю, щось подібне колись пов’язувало його з Еймом, наймолодшим із братів Імеа. Гем згадує, що в дитинстві радів уже самому факту, що після нього народився ще хтось і він не залишився наймолодшим. Після загибелі Ейма зник останній, поруч із ким Е’тіль міг почуватися не шпигуном, альвом або сином Вищого Алара, а просто братом.

Саме тому його дитяче прізвисько набуває зовсім іншого значення.

- Мене звати Е'тіль. Е’тіль, не Гем. Я тоді назвався вам прізвиськом, яким мене кликали в дитинстві, - глухо відповідав він й я закляк. 

- І що ж значить то твоє прізвисько?

- М’яко кажучи, безпритульник. Бродяжка. Волоцюга.

Гемом його називали в ті часи, коли його ще неможливо було втримати вдома: він постійно тікав, мандрував і прагнув побачити світ за межами батькових володінь. Згодом це ім’я повернулося до нього разом із воїнами-воронами, і невипадково саме ним він назвався Волошиним.

Та справжній вибір Гем робить пізніше. Коли Бестуж опиняється у в’язниці лорда Лірхельма, Гем уже не намагається переконати того в правоті Едасу. Він сам стає бранцем власного батька. А коли з’являється можливість утекти, Гем повертається по Родосвіта, виносить його з казні й допомагає братам залишити Ашпіль.

Навіть тоді, коли місто вже поглинає море, він не кидає пораненого Родосвіта. А зустрівшись із Ніамом, виходить уперед і захищає собою Бестужа.

Гем уперше відкрито заперечує усьому, чого його навчав батько. Він відмовляється визнавати вигадане право Едасу на владу над Континентом і називає прагнення до завоювання тим, чим воно насправді стало: чужою брехнею, що живила гордість Лірхельма.

У "Сказанці" він майже не отримав часу пожити відповідно до власного вибору. Але встиг довести його вчинками.

Е’тіль Імеа загинув як син одного з наймогутніших родів Едасу.

А Гем - як той, ким вирішив стати сам.

Мабуть, саме тому мені й досі трохи прикро з ним розставатися.

Але історія Едасу на цьому не завершується. Далі ми ще поговоримо про Ораолів і Саїнна, а вже 1 серпня повернемося до останнього дня однієї з трьох гілок дітей Еви, - в оповіданні "Солов’ї Лавелену".