Привіт всім. 

Наразі весь мій фокус і всі мої сили віддані циклу про сестер Шевчук, і я не плануватиму запуск нових книг, поки ми не пройдемо цей шлях до кінця. Але зараз я потихеньку, виключно для душі та "у стіл", занотовую ідеї для майбутньої історії "Море, гори та кохання"

Найцікавіше у цій книзі це: її головні герої — Діана та Богдан — це дорослі ДІТИ наших улюблених героїв із книг «Літо у мережі» (Лізи та Романа) й «Літо поза мережею» (Лії та Остапа)!

Маленький фрагмент із чернетки: «Точка рівноваги»

На ковзанці панувала справжня зимова казка: весело лунала музика, мерехтіли гірлянди, а повітря пахло гарячим глінтвейном та морозною свіжістю.

— Ого, Богдане, ти що, народився на ковзанах? — Мілана граційно вильнула на кризі, легенько підхоплюючи Богдана під лікоть і притискаючись до його плеча. Вона широко посміхнулася, дивлячись на нього знизу вгору. — Навчи мене так само впевнено триматися! А то я зараз точно впаду...

Богдан лише м'яко усміхнувся, спокійно підтримуючи її за руку: — Та тут немає нічого складного. У нас у Шепоті взимку озеро так замерзає, що ми з хлопцями там замість футболу в хокей граємо. Головне — перенести вагу тіла...

Я стояла біля бортика, міцно стискаючи в руках паперовий стаканчик із чаєм, і відчувала, як усередині починає закипати щось пекуче. Ревнощі. Справжні, дурні, але такі виразні ревнощі!

«Навчи мене кататися...» — подумки передражнила я Мілану. Ще годину тому вона запевняла, що катається як професіоналка, а тут раптом стала такою «безпорадною»! А Богдан... Богдан просто стоїть, посміхається своєю доброю усмішкою й дійсно намагається її вчити.

«Ну все, досить», — вирішила я.

Я рішуче поставила стаканчик на бортик і зробила свій перший крок на лід.

Це була величезна помилка.

Замість того, щоб красиво й граційно виїхати на середину, мої ноги зрадницьки роз'їхалися в різні боки. Я судомно змахнула руками в повітрі, намагаючись спіймати рівновагу. Лід заскрипів, і я зрозуміла, що за секунду впаду на тверду кригу прямо перед усіма.

Я заплющила очі, готуючись до удару.

Але удару не сталося.

У залишкові частки секунди чиїсь сильні, гарячі руки впевнено перехопили мене за талію, підхоплюючи й притягуючи до міцних грудей. Мене миттєво окутав знайомий запах морозного повітря, хвої та його парфуму.

Я різко розплющила очі й затамувала подих.

Наді мною схилився Богдан. Його зелені очі палахкотіли від хвилювання, дихання було важким, а щоки після швидкого ривка вкрилися рум'янцем. Він тримав мене так міцно й надійно, ніби я важила не більше пір'їнки.

— Боже, Діано... Ти божевільна, — хрипко видихнув він, не поспішаючи випускати з обіймів. — Ти ж взагалі не вмієш кататися! Куди ти вибігла без мене?

— Я... я просто хотіла спробувати, — ледве прошепотіла я, відчуваючи, як серце калатає десь у горлі.

Богдан повільно опустив мене на ноги, але рук із моєї талії так і не прибрав. Він повернув голову в бік Мілани, а потім знову заглянув мені прямо в очі.

— Вчитися треба з тим, хто не дасть тобі впасти, — тихо, але так, щоб чули всі, мовив Богдан. Він перехопив мої пальці у свої великі, гарячі долоні, міцно сплітаючи їх. — Ходімо, божевільна моя. Тепер я вчу тебе.

Запитання до вас:

Як вам візуал та цей маленький момент між Діаною та Богданом? Відчуваєте їхній вайб? 

Про цикл "Спортивна психологія" я не забула. Книги будуть обов'язково дописані.

Чекаю на ваші враження в коментарях!

Всім гарного дня та мирного неба!