Кажуть, моряцькі історії розповідають не для того, щоб у них повірили.

Достатньо, щоб ти згадав їх у темряві.

На узбережжі Айзек, Габріель і Харн знаходять старе згасле вогнище. Хтось уже був тут до них — їв рибу, ховався між скелями й залишив берег задовго до їхньої появи.

Та ким були ці люди? Іншими вцілілими після шторму? Місцевими? Чи тими, кого краще було не шукати?

Ніч вони проводять під скельним навісом. Біля слабкого вогню Харн розповідає моторошну легенду про Білий сад — місце, де древні друїди намагалися виправити головну «ваду» людського тіла: смертність.

Саме там, за словами моряків, могла з’явитися перша крилата істота.

Але найстрашніше в цій історії — не те, що створили друїди.

А те, що воно зробило зі своїми творцями.

Айзек засинає, так і не повіривши жодному слову. Проте справжня небезпека приходить не з легенди. Він прокидається від холоду металу біля горла — і дуже швидко розуміє, що старе вогнище було не просто слідом уцілілих.

Далі на героїв чекають зв’язані руки, чорні вітрила, люди в залізних клітках і корабель, який, здається, вже багато разів мав піти на дно, але щоразу його змушували жити ще трохи.

А ще — Перстень.

Артефакт знову рятує Айзека саме тієї миті, коли іншого виходу не залишається. Та після цього виникає запитання, на яке він поки не готовий відповісти:

Перстень захищає свого носія — чи лише не дозволяє відібрати самого себе?

Запрошую до нового розділу «Попелу Еларіса».

А як гадаєте ви: легенда про Білий сад може приховувати частину правди про походження серафимів — чи це лише страшна байка, вигадана моряками для темних ночей?

— Володимир Морвейн