Хай.

Якби мене запитали, який предмет у романі «Живий Донор» я вважаю найнеочікуванішим символом, я б без вагань відповіла: лікарняне желе. Так, звичайне фруктове желе, яке в американських лікарнях справді часто дають пацієнтам після операцій або людям, яким потрібна легка їжа. Здавалося б, звичайний десерт. Але після прочитання книги я зрозуміла, що він виконує значно важливішу роль.

У романі желе з'являється всього кілька разів. Комусь приносять желе не того кольору, і це ледь не стає причиною маленької «революції». Ліам удає, що любить лікарняне желе. Даніел після ДТП приходить до тями й думає не про диво порятунку, а про біль, спрагу... і ненависть до лікарняного желе. На перший погляд усе це виглядає як гумор. Але якщо зібрати ці сцени докупи, стає зрозуміло: желе є справжнім лейтмотивом історії. Коли світ звужується до пластикового стаканчика

Найбільше мене зачепила сцена, де хлопець майже готовий «почати революцію» через те, що отримав зелене желе замість синього. Це смішно. Але тільки доти, доки не поставиш собі одне запитання: чому для нього це настільки важливо?

У звичайному житті ми майже не звертаємо уваги на такі дрібниці. Ми самі обираємо, що їсти, куди йти, коли прокидатися і що робити завтра. У лікарні все інакше. Тут твоє життя складається з палат, процедур, аналізів і крапельниць. Більшість рішень за тебе вже прийняті. І коли людина майже втратила контроль над власним життям, вона починає триматися за те небагато, що ще залишилося. Навіть за колір желе. Не тому, що десерт настільки важливий. А тому, що це одна з останніх дрібниць, на яку ще можна емоційно вплинути. Саме тому ця сцена здається мені не комедією, а дуже сумною правдою про людську природу.

Желе як спосіб приховати біль

Потім з'являється Ліам. Про нього ми дізнаємося багато особистих дрібниць:

– він боїться грози;

– не засинає без нічника;

– залишає зелені M&M's наостанок;

– бреше лікарям про своє самопочуття;

– і... удає, що любить лікарняне желе.

Саме останній пункт мене зачепив найбільше. Бо він зовсім не про смак. Ліам удає, що любить желе, так само, як удає, що почувається краще. Його звичка приховувати біль проявляється навіть у таких дрібницях. І саме тому желе перестає бути просто їжею. Воно стає символом усіх тих почуттів, про які людина мовчить.

Один пластиковий стаканчик може змінити все

Найсильніше цей образ працює в історії Даніела. До аварії він був волонтером у лікарні. Він приходив допомагати іншим. Він був тим, хто міг у будь-який момент повернутися додому. Після ДТП він відкриває очі вже по інший бік. Він більше не волонтер. Він пацієнт. Перед ним стоїть пластиковий стаканчик із зеленим желе. І саме в цей момент звучить думка, що після повернення «з того світу» люди очікують одкровення, любові до життя чи якихось великих істин. Натомість першими приходять біль, спрага і ненависть до лікарняного желе.

Мені здається, саме тут цей образ набуває найбільшої сили. Желе стає межею між двома життями. Учора Даніел приносив підтримку іншим. Сьогодні підтримки потребує вже він. І я показую цю зміну не через пафосний монолог, а через маленький пластиковий стаканчик.

Символ, який можна не помітити

Є ще одна цікава думка. Саме желе дуже схоже на життя героїв. Воно не має сталої форми. Тремтить від найменшого руху. Його легко деформувати. Його можна зруйнувати одним необережним дотиком. Хіба це не нагадує долі Даніела, Ліама та інших героїв? Одне рішення. Одна аварія. Один донор. Одна операція. І все життя набуває зовсім іншої форми.

Водночас желе має й інше значення. У лікарнях його дають людям тоді, коли вони ще занадто слабкі для звичайної їжі. Це один із перших кроків на шляху до відновлення. Тому для мене воно стало ще й символом надії. Не великої. Не гучної. А тихої. Такої, яка починається не з героїчних промов, а з можливості знову зробити ковток води чи з'їсти кілька ложок желе.

Саме це, мабуть, і є найкрасивішою думкою роману. Коли життя висить на волосині, людина починає цінувати не великі перемоги Вона починає цінувати дрібниці. Склянку води. Світло нічника. Улюблені M&M's. І навіть звичайне лікарняне желе.

І, можливо, саме тому цей маленький десерт став для мене одним із найсильніших символів у всій книзі.

А що думаєте ви? Можливо ви знайшли інший символ в цьому творі?

Не забувайте підписуватись! А також доєднуйтесь до читання "Живого Донора"