Ніхто ж не забороняє спати в театрі?

Тому заплющую очі. Щойно повіки опускаються, відчуваю, як по моїй руці щось ковзає. Ніжне. Неймовірно ніжне.

Я розплющую очі та повертаю голову. Бачу, що біля мене стоїть дівчина з дуже довгим хвилястим каштановим волоссям. Саме його кінчики лягли мені на руку й досі лоскочуть її. А від незнайомки лине приємний квітковий аромат…

— Віталіно, ти що, сліпа? Ось наші місця! — чую я роздратований дівочий голос.

— Хіба не видно, що сліпа? — говорить власниця довгого волосся, яке вже перестає мене лоскотати. Вона спускається на кілька сходинок, зупиняється навпроти сусіднього ряду та обертається.

Я бачу її обличчя. Насамперед мені впадають в око пухкі яскраво-червоні вуста, великі блакитні очі та окуляри в чорній масивній квадратній оправі. Дівчина закладає довге волосся за вухо та когось шукає поглядом. Раптом її  очі зупиняються на мені.

Більше всього читайте у моєму телеграм-каналі