Книга завершена та чекає свого читача♥️

"Срібний. Не грай зі мною"

Читати?

https://booknet.ua/book/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323

У тренажерному залі пусто. Тут лише я, відлуння мого важкого дихання, та ледь помітний запах поту. Зараз лише восьма ранку і зазвичай тут безлюдно, ніхто не хоче займатись спортом спросоння. А я навпаки люблю. 

Перед роботою потягати штангу, розім'яти м'язи і зняти напругу в тілі. Не тільки емоційну, але й сексуальну.

Відчувши важкість у руках, кидаю штангу на місце, і гуркіт заліза відбивається від стін. Декілька раз вдихаю і підводжусь. 

Так легше. На деякий час голова проясниться і я зможу нормально думати. 

Знімаю вологу від поту футболку і йду у душову кабінку. Стою під прохолодними струменями води, відчуваю, що нарешті приходжу в норму. 

Виходжу в роздягальню, одягаюсь у діловий чорний костюм і залишаю тренажерний зал. У фойє повертаю не до виходу, а в сторону ліфтів. 

Тренажерка знаходиться на першому поверсі нашого офісу, і це дуже сильно заощаджує мій час. Тренування завжди були частиною мого життя, я любив тягати важке, але останнім часом проводжу більше часу з залізяками, ніж з людьми. Не рахуючи роботу.

Робота. Це слово змушує мене скривитись. Я завжди думав, що ніколи не буду як мій батько. Що житиму, як вільна птаха, робитиму, що хочу. Але виявилось, сидіти на чиїсь шиї не вихід. Ніхто не хоче годувати двадцяти трирічного ледаря. Навіть якщо це твій рідний батько.

Тому я зараз тут. У місті, яке мене дратує, бо я не орієнтуюсь в ньому. Обіймаю посаду директора дочірньої компанії мого батька. Так би мовити, заробляю на життя.

Зупиняюсь біля ліфта і тисну на кнопку п'ятого поверху. Сміюсь сам до себе, бо це не вкладається в голові. Як сильно змінилось моє життя за останній рік.  

Поруч зупиняються дві молоденькі красуні. Одягнені за офісним дрескодом, значить теж тут працюють. Вони крадькома зиркають на мене, хиляться одна до одної і тихо сміються. Я вдаю, що нічого з цього не помічаю.

— Дами перші, - кажу ввічливо, коли дверцята ліфта відчиняються.

Тепер вони сміються голосно і поспішають забігти у пусту кабіну. Заходжу слідом за ними.

— Який поверх? - оглядаюсь, ловлю грайливі погляди.

— П'ятий, - хіхікає блондинка і її пишні вії тріпочуть, наче збираються злетіти.

Хм, це наш офіс. Але ці екземпляри мені не потрапляли на очі. Може до когось прийшли?

Тисну на п'ятий і ліфт починає закриватись. Як в останню мить в щілину просовується чиясь рука. Жіноча рука, тендітна, з акуратним прозорим манікюром.

Хапаюсь за дверцята і відтягую, щоб відчинились ширше. Вони відкриваються і всередину заскакує молода дівчина. 

— Дякую, - киває ковзнувши по мені збентеженим поглядом. Її обличчя червоне, зашаріле, світлі пасма волосся вирвались з тісного пучка і розсипались на чолі. Вона важко дихає, наче бігла. Одягнена теж за офісним дрескодом, тільки біла блузка закошлачена, не нова, а спідниця завузька, через що її сідниці звабливо випирають.

Зупиняється переді мною, розвертається і тисне на п'ятий поверх. Чомусь усім сьогодні треба в наш офіс.

Ліфт рушає. 

Двійко красунь знову хіхікають, і периферійним зором бачу, що тепер вони осудливо дивляться на третю. Жіноча конкуренція, хай йому грець. Навіть в ліфті не дадуть спокою.

Ліфт зупиняється і дівчата перші залишають кабінку. Я виходжу останній, звертаю в бік свого кабінету, і на свій подив, помічаю, що мої попутниці теж туди прямують. В підсвідомості закрадається підозра, що щось тут не так.

Коли доходжу до приймальної, мої очі розширюються від подиву. Таких дівчат тут понад десяток. 

Минаю стіл секретарки, і привітавшись з нею, киваю, щоб йшла за мною. Заходжу у кабінет, чекаю, поки вона за собою не зачинить двері.

— Це що таке? Що ці дівчата тут роблять? - питаю роздратовано.

Згадую, що в мене повно роботи, що я не справляюсь з новими обов'язками, а тут ще й повно відвідувачів жіночої статі. Я, звичайно, можу себе стримувати, але пів року без сексу даються в знаки. Не дарма я майже кожного ранку сиджу в качалці. І якщо чесно, вона все менше допомагає.

— Як? Ви ж самі хотіли найняти помічницю, - відповідає невпевнено, очі її злякано бігають по моєму обличчю. Добре, що хоч секретарка мені залишилась від колишнього керівника немолода, і я не сприймаю її, як сексуальний об'єкт. - Ви веліли мені викласти оголошення. Ці дівчата відгукнулись, прийшли на співбесіду з вами.

— А чому вони всі як на підбір? - трохи вгамовую злість, згадую, що справді таке було. - Всі молоді, красиві. Що страшніших немає?

— Пробачте, - запинається. - Які є. Наші дівчата усі красиві. А те, що молоді. Ну посада не на повну ставку, от і звертаються в більшості студентки. 

Важко зітхаю і протираю очі. Що ж це я поводжусь не як керівник, а якийсь хлопчина зі спермотоксикозом? 

Незручну паузу рятує телефонний дзвінок. Дістаю з кишені гаджет, дивлюсь на екран і повільно підходжу до свого робочого столу.

— Гаразд, Дарино. Будеш впускати по одній, після того, як я поговорю з братом, - махаю їй рукою, що вільна. - Я повідомлю.

Вона киває і швидко залишає кабінет.

— Привіт, брате, - кажу весело, притуливши телефон до вуха. Спираюсь на край столу, ковзаю поглядом на похмурі стіни кабінету. Треба тут зробити косметичний ремонт. - Як справи?

— Наче все добре, - лунає з того кінця. - А в тебе? Ще не збанкрутував фірму? 

Я сміюсь від щирого серця. Бо я таке можу. Я завжди був безвідповідальним, байдужим до всього хлопцем, якого цікавили лише власні інтереси. 

Але я намагаюсь виправитись. Стати кращим. 

Я стараюсь.

— Поки що ні, але я близький до цього, - сміюся. - Я не знаю, чи зможу тут все налагодити. Тут все так запущено. Попередній керівник добив фірму до ручки.

— Ти справишся, - намагається мене підтримати брат. - Ти Срібний. А Срібні не здаються.

— Але я ні хріна не встигаю.

— Найми собі помічника.

— Вже цим займаюсь. Зараз проведу співбесіду, - хмикаю. - І за дверима мого кабінету зібрались красиві молоді дівчата.

— Будь обережний з ними. Думай головою, а не одним місцем. 

— Не хвилюйся, - кажу досить серйозно. - Те місце покривається пилюкою дуже довго. Вже й фізичні вправи не допомагають. Та ніхто не приваблює настільки сильно, щоб щось почати.

Ще трохи розмовляю з братом, а потім зручно вмощуюсь у крісло за робочим столом і наказую секретарці запускати дівчат. Зараз ми подивимось, що за кандидатури хочуть влаштуватись до мене у помічниці.

Вони заходять по черзі. Наступна краща за попередню. Пишні форми та привабливі личка приманюють погляд. Від них віє сексуальністю та грайливістю. Дівчата звабливо усміхаються відповідаючи на мої запитання. Дехто навмисно випирає груди вперед, повільно перекидає ногу на ногу. Найсміливіші прямо заявляють, що готові працювати у будь-який час і виконувати будь-які мої бажання. 

Я сиджу за столом весь напружений, бо не розумію, що з ними усіма робити. Візьми якусь з них на роботу і вся моя увага буде прикована до сексуального молодого тіла. 

А це мені не підходить. Треба братись за розум, думати про роботу. 

Тому ще не закінчивши співбесіду, я вже вирішую, що жодну з них не візьму. Все ж таки брат має рацію, треба брати помічником чоловіка.

А потім заходить вона. Та сама дівчина з ліфта у старій блузці і спідниці на декілька розмірів меншій ніж потрібно. Вона на мить зупиняється біля дверей, зціплює руки в замок, зминаючи аркуш паперу, дивиться на мене трохи збентежено. 

Вона не висока, худенька, сором'язлива, і не намагається привернути до себе увагу. 

— Добрий день, - голос її не смілий, тихий.

— Вже бачились. Проходь, сідай, - киваю на стілець навпроти.

І саме в цю мить, ще не розпочавши опитування, я вирішую, що візьму саме її.

@додати у вибране