Вітаю! Нова глава книги "Живий метал. Прокляття крил" вже на сайті. В цій главі  навершті з'являється герой з "Полювання на Місяць". І знов його обзивають збоченцем і ще по всякому. От нещастить мисливцю-бідосі.

☽ ☽◍☾︎ ☽☾︎ ☽◍☾︎ ☽◍☾︎ ☽ ☽◍☾︎ ☽☾︎ ☽◍☾︎ ☽◍☾︎ ☽ ☽◍☾︎ ☽☾︎ ☽◍☾︎ ☽◍☾︎

Коли ритуал закінчився, я знов почала повзати місцевості шукаючи цінні інгредієнти. І тут я найшла його…він прекрасний з якого боку не підступись, а пахне як…я милувалася ним як безцінним витвором мистецтва…його високістю…мухомором. Мені раптом закортіло вірші писати настільки він надихав і мені здавалося він випромінював золоте сяйво. Аж тут я відчула рух повітря і побачила як над ним нависла нога в важкому берці.

– Ні! – заволала я і відкинула темною енергією чобіт, разом з ногою і її власником в найближчі кущі.

– Та щоб тебе! Твою…– почула я лайку з кущів які тріщали та ворушилися.

– О, мій маленький, ти не постраждав? Який красунчик!– приговорювала я, обережно зрізаючи мухомор.

 Особливо радувало, те що цей мухомор це один з базовий інгредієнт для зняття печаті Даріеля. Тож в мене подвійні радощі.

– Та нормально…що це бляха, було? Що мене підкинуло? – буркотіли з кущів.

– Га? – почала оглядатися я, не розуміючи чого цей кущ шипшини розпатякався.

 Але з нього виліз…йой… молодий чоловік. З довгим платиновим волоссям в чорному плащі…йой…в комбінезоні під ним дивно нагадавшему латекс і портупеях. Він отрушувався і приводив себе до ладу.

– Що, трясця, за дивина сталася?  – буркотів він. А потім він помітив мене і звабливо посміхнувся, його сині, як сапфіри очі зблиснули хитрицею.

 Я подивилася знизу верх, на цього збоченця, в мене на обличчі був вираз наче я побачила щось дуже неприємне.

– Фі…невже викликали стриптизера? Тоді вам туди! – вказала я в сторону де було зібрання всього панства.

 Ну капець! Я ще не чула щоб на подібні заходи кликали стриптизерів.

 Я притиснула до себе любвно мухомор, наче його хотіли відібрати. Підвелася, отрусилася і пішла собі далі під звук падаючої щелепи дивного стриптизера-збоченця.

 Але тут мене наздогнали, перегнали і перегородили шлях.

– Гей, я не стрипитизер! – обурено заявив дивак.

 Я ще раз окинула з ніг до голови його, і похитала головою, фиркнув.

– Ну фамільяр…вибачте, – сказала я і обійшла його, і пішла далі.

– Якого хріна?! Я не фамільяр…я мисливець...