Чи можна врятуватися від людини, яка колись розбила тобі серце, якщо саме вона виявилася твоєю єдиною надією?

Сергій Акулов не вміє кохати. Аврора пообіцяла собі більше ніколи не підпускати його. Але коли халепа затискає в лещата, ціна його допомоги виявляється надто високою:

«Народи мені сина…»

Що на вас чекає:

•  Дуже емоційно та напружено

•  Зустріч через роки

•  Складні стосунки та шалена пристрасть

Зверніть увагу на нову обкладинку, і не губіть історію.

За пів години у двері подзвонили. Залишивши сина спати, я поспішила відчинити, навіть не спитала…

– Ну, привіт, втікачко, – глузливо посміхнувся Акулов – моя мрія та жахіття. – Не чекала?

– Сергію? – відсахнулася я і боляче вдарилася спиною об стіну.

Він зайшов і зачинив за собою двері: непроханий небезпечний гість. Чоловік, в очах якого вже можна було прочитати вирок для мене.

Акулов навіть на мене не замахнувся, але я вже змалювала майбутню реакцію на мій вчинок. Знала, що нічого доброго чекати не потрібно і… нажахалась.

– Невже ти думала, що я просто так залишу твою зраду? – чоловік свердлив мене непримиренним поглядом. Від ненависті, що йшла від нього хвилями, мені бракувало повітря. Я навіть у страшному сні не уявляла нашу зустріч, але у реальності вона виявилася гіршою за будь-який нічний жах. – Скільки тобі заплатили, Авроро?

Він навис наді мною неприступною скелею. Від його близькості голова в мене паморочилась, думки щезли, лишився тільки дикий ритм серця… Воно ладне було вискочити назовні, до ніг Сергія. Дурне!

– Скільки ти коштуєш? Відповідай! – прогарчав Акулов і втиснув кулак у стіну, прямо над моєю головою.

Я похолола, в очікуванні наступного удару, серце гупало прямо в горлі.

Акулов наче перетворився на хижака, я ніколи не бачила його в такому стані. Сказати, що це мене налякало, нічого насправді не сказати.

– Нумо! Скільки? Я можу дозволити тобі залізти мені в кишеню, але спочатку ти мені дещо повернеш і компенсуєш. Гарненько постараєшся, так? Ти ж це вмієш.

Я втягла голову в шию.

– Я не…

– Мам? – почувся переляканий голос сина.

Сергій повернувся, примружився і ніби навіть носом повів, як гончак, що натрапив на слід, а потім поспішив на звук.

Я не встигла його перехопити, ледве-но у власних ногах не заплуталася. Сили були нерівними.

– Хто це? – Обернувся до мене Акулов, варто було ввалитися за ним в кімнату.

– Мам? – запхикав Андрій.

Я кинулася до сина, аби знову заколисати його в руках. Він вередував, ця лихоманка нас виснажила. Я свідомо проігнорувала питання Акулова, але як проігнорувати дивовижну схожість між Сергієм і його маленькою копією? Адже Андрійко нічого від мене не взяв…

І, судячи з погляду чоловіка, він чудово це помітив.

Трясця!

Акулов ніколи дурнем не був, умів робити правильні висновки.

– І що ще ти від мене приховувала?